Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
Війна для Дем’яна з позивним «Атошник» почалася ще у 2014 році — з вимушеного виходу з рідної Горлівки. Сьогодні він — аеророзвідник бригади «Хижак», зведеної стрілецької бригади Патрульної поліції України, який виконує бойові завдання на Костянтинівському напрямку та продовжує боротьбу за землю, яку ворог намагався відібрати в нього двічі.
Історію бійця оприлюднила Нацполіції України.
У 2013 році «Атошник» розпочав службу в міліції. Уже за рік місто сколихнули перші спроби захоплення управління бойовиками.
Першу атаку вдалося відбити, однак під час другої, оборона стала неможливою. Разом із побратимами він виходив пішки — через тоді ще визволений Торецьк.
Саме там Дем’ян продовжив службу і прожив до початку повномасштабного вторгнення. Коли війна дісталася і Торецька, він займався евакуацією цивільного населення.
За цей час вивіз майже тисячу людей — дітей, багатодітні родини, літніх мешканців.
«Коли бачиш Торецьк зараз — це злість. Це мій дім. Усе знищено. Ми працюємо, щоб ворог не просувався далі і щоб у людей знову було нормальне життя», — говорить військовослужбовець.
Спочатку Дем’ян воював у піхоті бригади «Хижак», а вже кілька місяців служить в аеророзвідці. Його підрозділ щодня працює над виявленням позицій противника та коригуванням вогню по ворогу.
Пояснюючи, чому в прифронтових містах досі залишаються цивільні, він говорить прямо: «Старенькі не виїжджають, бо за ними нікому доглядати. А молодші часто залишаються не через відсутність можливості — вони просто чекають «освобождєнія». Інакше я це пояснити не можу — це ждуни».
Після перемоги Дем’ян мріє про просте — жити життя і надолужити втрачений час. Ті довгі 13 років, які забрала війна.
Як повідомляла АрміяInform, вороги «ховали» його вже кілька разів: історія бійця «Лунтіка», одного з перших контрактників «18-24».
