Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Був одним із перших добровольців у 2014 році, загинув під час повномасштабної війни, коли прикривав відхід побратимів
«Хаммер» брав участь у боях за Піски, Донецький аеропорт, Мар’їнку, Авдіївку, воював на Світлодарській дузі. Після повномасштабного вторгнення боронив Київщину, Харківщину та Луганщину.
Тарас народився 15 березня 1989 року в Трускавці Львівської області. У 2006 році закінчив Стрийську загальноосвітню школу № 9, а в 2011-му — юридичний факультет Львівського державного університету внутрішніх справ, здобувши фах за спеціальністю «Правознавство». Після цього працював у одній із юридичних компаній.
Зі шкільних років цікавився історією боротьби українського народу за державність і брав активну участь у патріотичних заходах. З 2007 року був учасником вуличного правого руху на Львівщині, зокрема організовував національно-просвітницькі акції. Восени 2013 року долучився до «Правого сектору» і згодом став керівником Львівського обласного осередку організації.
Як лідер проявив себе під час Революції Гідності. У 2014 році Тарас пішов добровольцем і став командиром 2-го запасного батальйону ДУК «Правий сектор». А у листопаді 2019 року його призначили заступником Командира ДУК «Правий сектор» з питань діяльності резервних підрозділів.
— Тарас був особливим: думав від серця, говорив душею, чинив власним буттям. Завжди стояв на трьох стовпах — цінності людського життя, глибокій шані до родинних цінностей й безмежній повазі до традиції. Відданий ідеї Воїн з неосяжним внутрішнім світом. Він любив поезії та цитував філософів — справжній шляхетний Лицар, Україна для якого була понад усе, — йдеться в дописі «Правого сектору» у Фейсбуці.
Він також воював у складі 1-ї окремої штурмової роти під командуванням Дмитра «Да Вінчі» Коцюбайла.
У 2015 році Тарас був одним із координаторів акції «Громадянська блокада Криму» — торговельної блокади адміністративного кордону з тимчасово окупованим Кримом.
2 батальйон ДУК, який він очолював, після початку великої війни воював на Київщині, Ізюмському напрямку, а також під Попасною.
Як згадує начальник рекрутингу штабу 67-ї ОМБр Уляна Кузик, Тарас був для своїх побратимів як батько.
— Тарас завжди ходив з хлопцями на позиції і намагався їх прикрити від ворожих обстрілів. Він завжди старався вберегти нас усіх — побратимів, посестер — завжди за всіх переживав, хвилювався, допомагав та оберігав, — розповідає Кузик.
Тарас Бобанич загинув 8 квітня 2022 року біля села Вірнопілля Харківської області. Він прикрив відхід своїх побратимів, які потрапили під танковий обстріл.
Воїн знайшов спокій на Полі почесних поховань Личаківського кладовища у Львові.
24 серпня 2022 року Президент України присвоїв Тарасу Бобаничу звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). Воїн, зокрема, нагороджений медаллю «За оборону Авдіївки», медаллю ДУК «Правий сектор» «За відданість боротьбі», орденом «Лицарський хрест добровольця».
На честь Тараса Бобанича названі вулиці у Львові, Харкові та Яготині Київської області. Його ім’я також має 2-й стрілецький батальйон 67-ї ОМБр.
У центрі Стрия відкрили іменну алею Тараса Бобанича та встановили пам’ятну дошку на фасаді школи, де він навчався. Пам’ятні дошки також встановили на будівлі на вулиці Соборності, № 5 у Полтаві, а також на будівлях головного корпусу та Інституту права Львівського університету внутрішніх справ. А на фасаді Стрийської школи мистецтв, де він навчався в класі гітари, відкрили мурал.
На початку 2025 року презентували документальний фільм «Тарас „Хамер“ Бобанич — присутній». Продюсером та автором ідеї фільму є військовий журналіст та воїн-доброволець Михайло Ухман.
— Я знімав документальне кіно, а Тарас тоді вже воював. Я був на Мар’їнському напрямку, а Тарас — на Авдіївському. Він мені телефонував зранку і казав: «Михайле, а що ти сьогодні зробив для України?». Я кажу: «Я тільки прокинувся, ще нічого не встиг зробити». А він каже: «А я вже сьогодні вбив двох окупантів», — згадував Ухман.
Начальник Львівської ОВА Максим Козицький зазначив, що Тарас Бобанич був із тих людей, які змінюють суспільство: «Він ніколи не просив нічого для себе, завжди думав про побратимів, говорив про Україну і цінності. Саме такі люди змінюють суспільство. На жаль, іноді ціною власного життя. Він дуже багато зробив для патріотичного вишколу нашої молоді. Він жив як Лідер, а помер як Герой».
Слава і честь Герою!
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
