Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
З березня 2024 року Ірина Масна з позивним «Примара» проходила службу у 12-й бригаді спеціального призначення «Азов». А з жовтня 2025 року — вже у складі 20-ї бригади оперативного призначення «Любарт» 1-го корпусу «Азов» Нацгвардії.
Історія медикині була оприлюднена 7 січня на сторінці Нацгвардії.
Восени 2023 року «Примара» заповнила заявку до «Азову», де шукали операційних медсестер для стабілізаційних пунктів.
«Я була впевнена, що вони мені передзвонять. Дуже хотіла в «Азов»: там медицина на найвищому рівні, гарне забезпечення, гарне навчання», — розповіла «Примара».
-
- Ірина Масна з позивним «Примара» (в центрі)) нагороджена медаллю «За врятоване життя». Фото Нацгвардії
-
- Ірина Масна з позивним «Примара» нагороджена медаллю «За врятоване життя». Фото Нацгвардії
-
- Ірина Масна з позивним «Примара» нагороджена медаллю «За врятоване життя». Фото Нацгвардії
-
- Ірина Масна з позивним «Примара» нагороджена медаллю «За врятоване життя». Фото Нацгвардії
-
- Ірина Масна з позивним «Примара» нагороджена медаллю «За врятоване життя». Фото Нацгвардії
Перший бойовий виїзд Ірини був порівняно легким: дотичне поранення в ногу, ліс, темрява, броня — і відчуття, що вона нарешті там, де готувалась бути весь цей час.
Перший справді важкий епізод стався влітку в Серебрянському лісі. «Примара» чергувала на CASEVAC одна, хоча мала бути удвох з іншим медиком. На точці передачі поранених група саперів наїхала на міну.
Було кілька важко поранених. Примара разом з іншим медиком розподілили навантаження: він брав легших, вона — найважчих.
«Один був із масивною кровотечею в нозі, стегно пошматоване. Він був дуже спокійний. Другий — з опіками, в тому числі обличчя, і він страшенно кричав. Це була моя перша реально важка робота», — каже «Примара».
У машині, на ходу, вона намагалася поставити катетери, зупинити кровотечу, вколоти транексамову кислоту. Пульсоксиметр зламався.
Поранений із розірваною ногою попросив спершу знеболити його товариша з опіками. Іра послухала — і згодом довго себе за це картала: «Я тоді жорстко напартачила. Це була не дуже вдала евакуація. Радію, що обидва живі. Але я розуміла, що хлопцю зі стегном треба було вже лити кров, а я не змогла оцінити, чи в нього шок».
Саме тоді до неї прийшло повне усвідомлення: «Я тільки там зрозуміла, що медицина — це не просто «спасати — це круто». У твоїх руках життя людей. Якщо ти розгубишся — будуть важкі наслідки», — поділилася досвідом «Примара».
Після тієї евакуації вона зробила висновки й більше не дозволяла собі губитися у стресі.
«Більше я не допускала подібних ситуацій. Ти не звертаєш уваги на кров, розірвані кінцівки, крики. Ти просто працюєш. У тебе є задача — і ти її виконуєш», — сказала «Примара».
На своїй посаді Ірина працювала медиком на сортувальному пункті, медиком евакуації CASEVAC та MEDEVAC, медиком у районі зосередження, а також інструктором із тактичної медицини для особового складу.
Її радують моменти, коли на позиціях бійці роблять конверсію турнікету — правильно замінюють турнікет тампонуванням, зберігаючи бійцю кінцівку:
«Є величезна проблема ампутацій, яких могло б не бути. І коли бачиш, що люди, яких ти навчала, роблять усе правильно, розумієш: ми рятуємо не тільки життя, а й якість життя після поранення», — сказала «Примара».
Серед найяскравіших моментів Ірина називає не лише поїздки під обстрілами чи евакуації з лісу, а й, навпаки, тихі секунди в машині або на стабіках: «Мене дуже тішить, коли шоковий поранений — із порушеною свідомістю, який ледве реагує — починає говорити після того, як ти вливаєш йому одну пачку крові. Оця зміна стану пробирає до мурашок. Ти розумієш: зараз він живий завдяки тому, що ти знаєш і робиш», — згадує «Примара».
А ще — діалоги з бійцями під знеболенням: «Коли поранений під кетаміном починає: «Я вас так всіх люблю! Боже, дякую, що ви мене везете!» — це дуже запам’ятовується».
Не всі потім пишуть «дякую», не всі знаходять її в месенджерах чи через знайомих, але кожне таке повідомлення для неї — як ще один доказ, що вона на своєму місці: «Ти розумієш, що з людиною все добре, що вона жива, навіть після ампутації. І це дає сили», — запевняє «Примара».
Сьогодні вона продовжує поєднувати роботу медика і інструкторську діяльність.
Її шлях від студентки культури й мистецтв, до медика бойової бригади — це історія особистої відповідальності.
«Життя іншої людини — це серйозна справа. Я мушу підходити до цього відповідально», — каже «Примара».
За віддану та результативну службу Ірину Масну нагороджено медаллю «За врятоване життя».
Як повідомляла АрміяInform, розвідниця Кіра розповіла про службу і 8 березня в Часовому Яру.
