Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 23 серпня 2024…
30 вересня 2025 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області ухвалив вирок у справі про перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України в особливий період.
Винною визнано колишню сільську голову Української громади Синельниківського району, яка під час дії воєнного стану умисно передавала службову інформацію про мобілізаційні заходи стороннім особам, зриваючи виконання завдань ТЦК та СП.
Час і обставини злочину
Злочинні дії відбувалися в лютому 2024 року, у розпал загальної мобілізації.
9 лютого посадовиця отримала від ТЦК та СП службову інформацію про заплановані заходи в громаді. 13 та 23 лютого вона двічі передавала ці дані третім особам, попереджаючи про роботу мобілізаційних груп.
Усі епізоди зафіксовані в робочий час, зі службового кабінету адмінбудівлі Української сільської ради, що суд визнав обтяжуючою обставиною.
Удар по фронту з тилу
Мобілізаційні заходи охоплювали всю територію Української сільської громади — в’їзди до населених пунктів, основні дороги, райони розташування фермерських господарств і місцевих підприємств. Саме там працювали тимчасові блокпости та мобільні групи оповіщення.
І саме місця, маршрути й час їхньої роботи посадовиця цілеспрямовано передавала стороннім.
Для тилу це виглядало як дзвінок із попередженням. Для фронту — як мінус люди у строю, зірвані строки доукомплектування і додаткове навантаження на тих, хто вже воює.
Як саме зривали мобілізацію
Отримавши службові розпорядження, посадовиця не виконала покладені на неї обов’язки, а запустила ланцюг попереджень керівникам підприємств і фермерських господарств громади.
У вироку зафіксовані дослівні фрази:
«Облава сьогодні… не шарьтеся по селу».
«Вони ловлять усіх підряд. Забирай машину і сиди дома».
«Сьогодні туди не їдь. Як уїдуть — я подзвоню».
Дзвінки здійснювалися о 9:55, 10:03 та 9:59, саме в момент активної роботи мобілізаційних груп. Факти підтверджені матеріалами справи. Намір доведений. Наслідок — зрив мобілізаційних заходів.
Реальні наслідки
Частина військовозобов’язаних уникла оповіщення, мобілізаційні плани в громаді не були виконані в повному обсязі, а службова інформація стала доступною невизначеному колу осіб.
Суд чітко встановив: ці дії створили реальні умови для ухилення від мобілізації і безпосередньо підірвали виконання мобілізаційних завдань у період війни.
У ТЦК та СП служать військовослужбовці з бойовим досвідом, які після поранень або за станом здоров’я продовжують службу в тилу. Для них мобілізація — не формальна щоденна робота, а питання виживання підрозділів, у яких вони воювали. Кожен зірваний день — це реальна нестача людей на передовій.
Позиція суду і вирок
Суд наголосив: інформація про місце, час і маршрути роботи ТЦК та СП є службовою і не підлягає розголошенню в умовах війни. Її передача стороннім особам підриває обороноздатність і шкодить національній безпеці.
Посадовицю визнано винною за ч. 1 ст. 114-1 КК України.
Суд призначив п’ять років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробувальним строком та конфіскацією мобільного телефону, яким користувалися для розголошення інформації.
Відповідальність місцевої влади — без винятків
Суд окремо підкреслив: органи місцевого самоврядування несуть підвищену відповідальність у воєнний час. Службове становище не дає права на попередження своїх і не звільняє від відповідальності.
Ця справа — прямий сигнал: зрив мобілізації зсередини громади є злочином проти держави, який працює на користь ворога.
Ні посада, ні статус, ні особисті мотиви не є виправданням.
Покарання за такі дії — неминуче.
