Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
Командир гармати САУ «Богдана» молодший сержант Василь на позивний «Хам» з 52-ї окремої артилерійської бригади родом з Вінничини.
Стриманий, ввічливий, акуратний військовослужбовець, він абсолютно не відповідає своєму позивному і посміхається, пояснюючи:
— Це тому, що по-хамськи ми ставимося лише до ворогів, які вдерлися на нашу землю, коли їх ніхто сюди не кликав.
Про свій бойовий шлях та переваги новітньої української САУ «Богдана» перед радянськими «самоходками» Василь розповів АрміяInform.
З будівельника — в артилеристи
До Збройних Сил Василь пішов добровольцем на самісінькому початку широкомасштабного вторгнення у березні 2022 року.
— Йшли мої знайомі, йшли мої друзі. Тому я теж сказав своїм близьким і рідним, що не можу сидіти вдома і просто чекати, що станеться з нашою державою, — пригадує він.
Рішення було незмінним, попри те, що в цивільному житті чоловік був будівельником і не мав жодного стосунку до війська, навіть не служив строкову службу.
— У той час, коли мав служити, я потрапив в аварію, мав пройти лікування. Час минув, і мене вже не призивали, — пояснює військовий.
Знання, уміння й досвід будівельника, а також здатність швидко та якісно опановувати все нове стали Василеві у пригоді — за час служби він встиг освоїти радянську протитанкову гармату «Рапіра», чеську РСЗВ Vampire та, зрештою, українську САУ «Богдана».
— Вчилися всього максимально швидко, тому що ворог не чекав. У мене є така характерна риса — я дуже швидко все запам’ятовую. Для мене навчатися нового не є проблемою. «Рапіру», наприклад, я освоїв за чотири дні і виконував обов’язки командира гармати, — каже артилерист.
«Богданісти» б’ють своєю «снайперкою» точно в яблучко
На САУ «Богдана» Василь перейшов 2024 року, вже маючи за плечима значний досвід бойової роботи на ствольній артилерії та РСЗВ.
— На той час ми всі вже були професіоналами. Я не пішов спочатку ні на посаду командира гармати, ні навідником, а став топогеодезистом, адже топогеодезію знаю досконально, — розповідає військовий.
У лютому 2025 року артилерист прийняв командування гарматою і відтоді воює на САУ «Богдана». Українською зброєю військовий дуже задоволений і схвально відгукується про влучність гармати та прохідність її колісної бази.
— У нас «Богдани» на базі «Татри» можуть проїхати практично всюди, де тільки можна і треба. Машина взагалі дуже хороша, якісна. Дуже сильно вона мені подобається, — каже артилерист.
Ще більш задоволений він влучністю гармати, яку, подібно до багатьох колег, порівнює з великою снайперською гвинтівкою.
— Вона в роботі себе показала дуже добре. Це наша снайперська гвинтівка. У нас була ситуація, коли ми п’ять снарядів один за одним поклали точно в ціль. Розліт там був метрів 5 чи може максимум 7. Для далекобійної гармати це те саме, що «снайперкою» в яблучко, — згадує він про один з епізодів бойової роботи.
«Богдани» ховаються на видноті
Подібних епізодів військовий пригадує кілька — бити доводилося і по скупченнях ворожої піхоти, і по укриттях росіян в лісосмугах та будинках, і по колонах російських мотоциклістів, які намагалися йти на штурм.
— Одного разу в районі Яблунівки на Покровському напрямку два снаряди поклали чітко в укриття, де аеророзвідка нарахувала 12 російських солдатів. Думаю, там уже після першого цілих не лишилося, а другим ми все остаточно зрівняли із землею і дуже допомогли нашим піхотинцям, які були там всього за 70 метрів від ворога, — розповідає Василь.
Під час ще одного епізоду був наказ відпрацювати по російських мотоциклістах, які намагалися висунутися на штурм позицій Сил оборони.
— Вони тоді їхали на штурм на мотоциклах, і наша розвідка «зрисувала» їх ще на підступах. Це теж був Покровський напрямок. Комбат дав команду до бою, ми виїхали, розклали машину — і поклали в бліндаж, де ці мотоциклісти пробували ховатися, п’ять снарядів навіть без коригування, — згадує артилерист подробиці бойового епізоду, коли «богданісти» точно в ціль поклали 5 снарядів один за одним.
Нині, пояснює військовий, працювати доводиться з ретельно замаскованих закритих позицій, бо противник постійно веде аеророзвідку і масово застосовує FPV-дрони-камікадзе. Так само, додає він, змушений діяти і ворог, адже з українського боку на російські гармати теж невпинно полюють.
— Тепер ми працюємо переважно із закритих позицій. Це може бути посадка або з лісу. Машина має бути добре замаскована, щоб її неможливо було побачити з неба. Перед тим і після того, як ми відстрілялися, те місце, де стоїть «Богдана», нічим не відрізняється від навколишнього ландшафту — ховаємося на видноті, — пояснює артилерист.
Фото з особистого архіву героя
