Так мешканець Кропивницього відреагував на законні вимоги працівника Національної поліції України та військовослужбовців Збройних Сил України з ТЦК та СП…
Знищення українськими дронами російського літака А-601А з експериментальною лазерною установкою стало гучним свідченням того, як швидко змінюється характер повітряної війни.
Подія підсвітила слабкі місця російських засобів ППО на особливо важливих об’єктах та одночасно продемонструвала можливості українських безпілотних систем.
Про реальну цінність цього епізоду, трагікомічну історію даного повітряного судна, технічні нюанси і його вплив на подальший перебіг протистояння ми говоримо з авіаційним експертом, кандидатом технічних наук, провідним науковим співробітником Державного музею авіації України Валерієм Романенком.
— Валерію Дмитровичу, якщо коротко, то чим унікальна ця машина? Точніше, була унікальна.
— Проєкт літака А-60 — це своєрідне відлуння епохи гонки озброєння. Він започатковувався як дослідницька повітряна лабораторія для випробування лазерного озброєння, що згодом мало бути виведене на космічну орбіту та нищити натовські супутники разючим променем. Точніше — американські сателіти.
Та доля цього виробу була вельми невтішною. Про неї розповім нижче. А про цей конкретний літак можу сказати, що він давно «пускав коріння в землю» на майданчику Таганрозького авіаційного науково-дослідного комплексу (ТАНТК) імені Берієва. А саме — на аеродромі, відомому як «Таганрог Південний». Саме там його і «заклювали» наші бойові пташки-дрони.
— А що відомо про історію створення цього літального апарату?
— Зазначу відразу: як і більшість таких вузькопрофільних проєктів, що не були масштабовані, дані про «лазерний» літак оповиті завісою секретності. Вони доволі уривчасті, і більшість відомостей можна було знайти чи то в розповідях очевидців, чи в окремих заявах російських чиновників, які також були не надто говіркими.
У середині 70-х років минулого століття військово-політичним керівництвом колишнього СРСР Таганрозькому машинобудівному заводу імені болгарського комуніста Георгія Димитрова було доручено створення спеціального авіаційного комплексу, який буде необхідний для вирішення низки важливих військово-технічних завдань у сфері забезпечення обороноздатності країни.
З 1977 р. в ОКБ імені Берієва починається створення лабораторії, що літає: так званий виріб «1А» для відпрацювання основних технічних рішень нового спеціалізованого авіаційного комплексу. На літаку розміщувалася лазерна установка, призначена для дослідження поширення променів у верхніх шарах атмосфери. Роботи із цієї теми проводили в широкій кооперації з підприємствами та науковими організаціями всієї країни, але основним партнером ОКБ було ЦКБ «Алмаз».
Рішення було, на перший погляд, досить простим: встановити на космічний апарат вже створений та перевірений лазер для випробування його в космосі. Вибір припав на лазерну установку потужністю 1 МВт (у 2–2.5 рази потужніший, ніж гранична потужність аналогічного апарату в американців), створену однією з філій Інституту атомної енергії імені Курчатова.
Цей газодинамічний лазер, що працює на вуглекислому газі, був розроблений для встановлення на базі транспортних літаків Іл-76. До 1983 року він уже пройшов льотні випробування. Але далі за перші досліди в радянських інженерів і конструкторів справа не пішла.
— А що саме завадило? Нестача науково-технічного потенціалу чи брак коштів?
— І те і інше. Та ще й помножене на банальне нехлюйство.
— Безалаберність у надсекретному проєкті? Якось дивно звучить…
— Скажу більше. В авіаторів є чимало забобонів. Наприклад, дехто з пілотів забороняє себе фотографувати перед бойовим вильотом. І у випадку з історією А-60 є певна містика. По-перше, достеменно невідомо, скільки саме існувало таких літаків. За одними даними, їх було виготовлено три екземпляри. Але точно відомо, що було їх два. І обидва — з однаковими номерами на борту: СССР-86879.
— А як таке могла статися?
— А тому що перший літак — літаюча лабораторія Іл-76МД СРСР-86879 з бойовим лазером у 1989 році… згорів на аеродромі базування «Чкаловський», що в підмосков’ї.
— Тобто, такі собі «червоні півні» постійно переслідують ці літаки?
— Але в першому випадку історія була майже анекдотичною. Як її описують автори російського офіційного видання «Воєнноє обозрєніє», згорів літак, так. Він з вечора стояв повністю заправлений та підготовлений до ранкової роботи. Перед світанком техніки проникли всередину для того, щоб злити собі трохи спирту, але через те, що ряд систем були під напругою, сталося коротке замикання та почалася пожежа.
Техніки, щоб їм не «прилетіло» від начальства, відразу вискочили назовні, закрили і опечатали машину та почали метушитися й гасити внутрішню пожежу ззовні. Наряд пожежників, що приспів, не мав допуску для роботи всередині секретного об’єкта. Тому, поки отримували дозвіл, язики полум’я стали вириватися назовні, і надійшла команда «Бігом від машини!». За кілька секунд стався вибух, внаслідок якого загинула одна людина, яка команди не чула – чоловік був з іншого боку літака.
А 29 серпня 1991 року екіпаж льотчиків-випробувачів підняв у небо другу літаючу лабораторію, яка отримала найменування «1А2» та бортовий номер… СРСР-86879. На цьому літаку розміщувався новий варіант спеціального комплексу, модифікований за результатами випробувань проведених на «1А». Принагідно слід додати, що знищений 25 листопада в Таганрозі літак мав реєстраційний номер RA-86879. росія просто замінила в реєстраційному номері «СССР» на «RA» і «прикрилася» цивільною реєстрацією явно військового літака, хоч і експериментального.
— І як надалі тривали ці роботи?
— Як такі ситуації оцінюють самі росіяни: «ні шатко ні валко». Абияк. Інформація про такі досліди була хаотичною. З іншого боку, якби польоти проводили активно, не стояв би цей літак у кутку летовища, очікуючи візиту наших БПЛА.
У всій цій історії залишається без відповіді наступне запитання: а де може бути ще один подібний літак. Отой, третій екземпляр, якщо такий дійсно був виготовлений. Можу припустити, що він десь перебуває на авіабазі в якомусь умовному Ахтубінську і таки бере участь у випробуваннях. Тим більше, що російське керівництво останнім часом знову заговорило про свою готовність до нового етапу «Зоряних воєн».
