Так мешканець Кропивницього відреагував на законні вимоги працівника Національної поліції України та військовослужбовців Збройних Сил України з ТЦК та СП…
Звичне життя українців кардинально змінилося 24 лютого 2022 року, коли росія розпочала широкомасштабне вторгнення в Україну.
З першого дня війни українці шукають відповіді на запитання, над якими ніколи не замислювалися раніше. Що робити? Як захиститися? Як захистити дітей? Як переконати батьків залишити свій дім, щоб врятуватися? Як отримати допомогу? Або чим я можу бути корисний? Куди їхати, щоб захистити державу?
У Довіднику безбар’єрності, створеному за ініціативи першої леді України Олени Зеленської 2021 року, після початку широкомасштабного вторгнення з’явилися спеціальні розділи, присвячені взаємодії між людьми під час війни. У цих розділах — конкретний фокус на людях, які пережили війну, внутрішньо переміщених особах, ветеранах та ветеранках, їхніх потребах та гідності.
Розділ «У воєнний час» дає поради щодо спілкування з дітьми і їхніми батьками, людьми з інвалідністю, людьми старшого віку. Цей розділ — не просто збірка текстів, а живий гід, який дає конкретні інструкції для найвразливіших верств населення: сімей з дітьми, людей старшого віку, людей з інвалідністю. Тут можна знайти поради, як підтримати дитину в укритті, як пояснити їй шокові або трагічні події, і навіть як впоратися з труднощами під час евакуації чи адаптації до нового житла. Довідник також радить, як діяти під час обстрілів, як заспокоїти старшу людину або як подбати про її безпеку. Особливу увагу приділено людям з аутизмом або епілепсією, — щоб війна не стала ще одним бар’єром в їхньому житті. У воєнний час знання психологічної підтримки, емпатії й практичної допомоги стають зброєю — і цей розділ дає її. Він створений, щоб не просто інформувати, а рятувати — навчати, як діяти і бути поруч, коли це справді важливо. І головне: інформація постійно оновлюється, бо війна диктує нові виклики, а безбар’єрність означає, що ми не залишаємось сам на сам зі страхом і невизначеністю.
Розділ «Етика взаємодії у періоди стресу» включає в себе поради про те, як піклуватися про себе та інших у стресових чи кризових ситуаціях, як будувати взаєморозуміння, не залишитися наодинці зі своїм болем. Підтримувати інших, аби переживання людини не відкинули її за бар’єр активного життя.
Потрібно говорити про свої відчуття, бо вони — важливі. Сьогодні це не просто слова, а необхідність, бо через широкомасштабне вторгнення росії кожен з нас по-своєму переживає стрес. Також тут є поради щодо етики взаємодії з різними людьми, бо коли ти у стані стресу, кожен жест, кожне слово, навіть тон голосу і постава впливають на відчуття людини.
Покращує засвоєння інформації в Довіднику безбар’єрності також візуальний компонент. Це важливий і свідомо продуманий інструмент, що підсилює меседжі безбар’єрності через образи, робить контент більш емпатійним і доступним.
Окремо в Довіднику наголошується, що Захисники і Захисниці раптово залишили звичайне життя цивільної людини та пішли на фронт після доволі короткотривалого навчання. А там — найстрашніша війна цього століття в найгірших її проявах.
Суспільство має знати, як зустрічати їх удома, розуміти, як створити найбільш сприятливі умови, що допоможуть відновитися й розпочати цивільне життя.
У розділі «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія» можна знайти роз’яснення щодо станів і реакцій: тригер, акубаротравма, травма, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), посткомоційний синдром (контузія), реакції на стрес, травматичні події та багато іншої корисної інформації.
Цей розділ нагадує нам про те, що війна змінює не лише тіла, а насамперед — досвід, відчуття й потреби людей, які через неї пройшли. Тут йдеться не про героїзацію чи жалість, а про повагу й рівність, які мають бути основою будь-якої взаємодії.
Довідник пояснює: люди після фронту або полону можуть переживати стрес, гіперпильність, труднощі з адаптацією — і це природні наслідки того, що вони пережили.
Автори Довідника безбар’єрності наголошують: не варто тиснути питаннями, нав’язувати оцінки або трактувати поведінку людини крізь стереотипи про «сильних бійців» чи «травмованих ветеранів». Ключове — гідність, яка проявляється у праві кожного говорити або мовчати, повертатися до мирного життя у власному темпі.
У розділі також підкреслено, що суспільству важливо вчитися співчуттю без зверхності: слухати й підтримувати, але не контролювати. Взаємодія з людьми з досвідом війни — це не окрема навичка, а складова культури взаємної поваги, яку ми вибудовуємо разом. І саме від цього залежить, наскільки наше суспільство стане по-справжньому безбар’єрним після перемоги.
