Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Солдат Сергій з позивним «Директор» міг на цілком законних і дуже поважних підставах не брати до рук зброю в лавах Збройних Сил України.
Місце роботи та посада вчителя української мови та літератури і директора (звідси й позивний) гімназії гарантували не лише офіційне бронювання, але й змогу долучитися до захисту України й українського народу через освіту молодого покоління.
Утім, як справжній Учитель, Сергій обрав найкращий спосіб виховання — власний приклад. Про свій вибір та бойовий шлях «Директор» розповів АрміяInform.
Вибір Учителя
— Не сприйміть за високопарність, але для мене слова Присяги не порожній звук. Тим більше, що за спиною я залишив свою сім’ю, яку потрібно було йти захищати, свої малу та велику Батьківщину, — пояснює Сергій про своє рішення доєднатися до Сил оборони України зі зброєю в руках.
Вже в перші дні широкомасштабного вторгнення, 2 березня 2022 року, «Директор» відмовився від звичного цивільного життя шкільного вчителя та став солдатом Збройних Сил України. За спиною, окрім родини, учнів гімназії та Батьківщини, Сергій лишив понад чверть століття праці педагога.
— У школі працював офіційно з 1999 року, але насправді прийшов до освітньої сфери набагато раніше, бо вирішив пов’язати свій життєвий шлях з покликанням учителя. Вже 1992 року працював вожатим, потім закінчив Криворізький державний педагогічний університет і повернувся до свого району. Відтоді вже завжди з учнями у школі, — розповідає військовий.
Строкову службу Сергій не служив, однак, розуміючи неминучість продовження російської агресії проти України після 2014 року, пройшов короткотермінову інтенсивну військову підготовку. 2021 року впродовж двох тижнів з багатьма іншими чоловіками з Дніпропетровщини здобув базові навички з володіння зброєю, тактичної медицини, тактики ведення бойових дій на рівні відділення.
— Два тижні ми тоді навчалися як майбутня тероборона. Повноцінною БЗВП назвати це аж ніяк не можна, але найнеобхідніших для розуміння військової служби речей нас тоді справді навчили — принаймні автомат в руках потримали, — жартує Сергій.
Відтак на початку березня 2022 року він прийшов до Збройних Сил як уже базово навчений мінімально необхідному боєць. У перші тижні широкомасштабного вторгнення наявність навіть такої далеко не ідеальної військової підготовки була критично важливою, адже чимало добровольців не мали за плечима навіть її.
Зустріч із «Цезарем»
Час до виходу на виконання бойових завдань пролетів стрімко. Ще вранці Сергій з побратимами були вдома, а вже ввечері того ж дня вже були під Волновахою й отримували перші бойові розпорядження. З того часу «Директор» став піхотинцем, виконуючи одну з найважчих на війні робіт лісопосадках між Волновахою та Вугледаром.
— Спочатку був зарахований як номер обслуги протитанкового відділення. А потім, після того, як бригаду переформатували після тяжких боїв і поповнили, став стрільцем-санітаром, — пригадує Сергій.
У той час «Директор» був бійцем 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха і повною мірою відчув, що значить бути піхотинцем під час масштабних бойових дій під ударами ворожої авіації й артилерії.
— Активну участь у бойових діях я брав з березня до середини літа 2022 року. Це був важкий, дуже важкий період — росіяни постійно атакували, ми оборонялися. Воювали старою радянською зброєю, її не вистачало. Але коли десь наприкінці травня — на початку червня ми вперше на власні очі побачили французьку САУ CAESAR, тоді точно зрозуміли, що вистоїмо! — не приховує військовий емоцій того часу.
Поява на фронті важкого озброєння від країн-партнерок України з початку літа 2022 року справді дуже відчутно вплинула на перебіг бойових дій на користь Сил оборони України, тож спогади Сергія добре передають настрій українських бійців того часу.
— Тяжко пригадувати бої, бо вони пов’язані із втратою товаришів. Але один епізод важко забути — коли я витягував пораненого побратима на точку евакуації й постійно з ним говорив, казав йому: «Говори зі мною, говори, говори!» Він ледь володів ногами, сміявся і казав: «Ти більше переживаєш за мене, ніж я за себе сам», — розповідає Сергій.
«ТЦК та СП — відділ первинного набору кадрів до ЗСУ»
Вповні відчути та побачити здобуту українським військом перевагу завдяки західному озброєнню «Директор» не встиг. У середині літа 2022 року він зазнав важкої контузії і був направлений до шпиталю на лікування, яке тривало кілька місяців.
Зрештою, після реабілітації, військово-лікарська комісія визнала Сергія обмежено придатним, і з березня 2023 року військового скерували для подальшого проходження служби до ТЦК та СП.
— Я трішки погано ходжу, ноги погано слухаються, тому в мене зараз більш сидяча робота за комп’ютером, обробка документів. Як вчителю української мови мені це не важко — даються взнаки освіта і професійний досвід, — каже «Директор».
Звісно, навіть така дещо «полегшена» після важкої акубаротравми служба втомлює і виснажує, однак Сергій вважає необхідним її виконувати, попри змогу звільнитися з лав ЗСУ та прагнення повернутися до улюбленої роботи зі школярами.
— Я зустрічався з колегами, був присутній на врученні дітям документів про закінчення навчального закладу. Спілкувався з учнями. Мене дуже чекають в гімназії, і я сам хочу повернутися, однак я потрібен зараз і тут. Бо ТЦК та СП — це відділ первинного набору кадрів до Збройних Сил України, і якщо не буде кому служити в Силах оборони, то росія нас захопить й окупує, — каже військовий.
Про наслідки окупації він не хоче навіть розповідати, настільки вони очевидні й жахливі. На жаль, на думку Сергія, певна і доволі значна частина людей не усвідомлюють, наскільки страшними можуть стати умови їхнього життя під владою російських загарбників.
— Вони просто не розуміють, багато чого не розуміють, бо російська пропаганда багато в чому дуже ефективна в цьому аспекті. Ми ж, на жаль, в цьому питанні відстаємо, — вважає він.
Легенда про Мойсея
— Починати протидіяти росії необхідно було набагато раніше, причому починати не формально, як це насаджувалося політикою держави, політикою Міністерства освіти, а реальною роботою з дітьми, з підлітками. Тому що дитина — це м’який пластилін, який формується, з якого визріває майбутній громадянин, — переконаний Сергій.
Тож насамперед необхідно якомога більше щиро та переконливо працювати з дітьми. Не слід забувати і про дорослих, робота з якими теж була занедбана і продовжує лишатися в далеко не найкращому стані. Він продовжує:
— Пропаганда — це велике діло. Саме правильна пропаганда формує те, що дозволяє потім продовжувати життя. Патріот формується від народження. Зараз дорослих людей важко переконати, бо вони вже заражені чужорідною негативною пропагандою, але якщо чесно та відверто говорити з людьми, то немає нічого неможливого, — продовжує він.
Хочу нагадати біблійну легенду про те, як Мойсей вивів євреїв з єгипетської неволі. Скільки років водив він їх манівцям по пустелях? Не тому, що він дороги не знав. Там відстань зовсім невеличка, якщо глянути по карті. Мойсей водив їх для того, щоб померло покоління, заражене рабською ідеологією і народилося нове, яке не знало вже рабства і яке він міг виховати.
Тому нам теж потрібно дуже багато років, щоб ця рабська ідеологія вмерла, і ми зрозуміли, що саме Україна — єдина наша держава. І те, що ми бачимо навколо, де ми живемо, це повітря, ця земля — ось те справжнє, за що потрібно підійматися і брати до рук зброю.
«…не просто конспект методички…»
Влітку 2022 року, під час короткого перепочинку між виконанням бойових завдань, Сергій написав вірш-звернення до своїх учнів, який попри поганий зв’язок спромігся переслати школярам. Під час розмови він погодився поділитися ним також і з АрміяInform.
Вітаю вас, діти! У нас поза планом уроки…
Я здалеку розповім про найважливіші кроки.
Про віру й знання ви мене рік тому запитали,
Тоді я промовчав, — тепер же я хочу, щоб знали.
Я вірю у силу молитви, що в щирому слові!
Я вірю у силу Кохання і велич Любові!
Я вірю! — І це вже ніяк не змінити,
Як жити й творити, і землю свою боронити!
Я знаю, як легко молитись крізь сльози відчАю….
Як важко змиритись, коли побратим вже за краєм…
Я вірю і знаю: за нас промовляють молитви,
Щоб ми повернулись з цієї жорстокої битви.
Слова мої зараз — не просто конспект методички,
Від серця, а не від професійної звички…
Ви маєте їх на віки пам’ятати:
Віра! Любов! Україна! Боротись! Кохати!
