На цих підступах оборону тримає 54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи. На початку 2026 року її очолив полковник Вадим Черній із позивним «Несквік»: «Можна…
Йому лише 24. За плечима — понад десять ротацій і майже дві сотні бойових вильотів. Так Повітряні Сили розповідають історію пілота Мі-8 (ім’я, з метою безпеки, змінене на «Тарас»), який здійснив свій перший бойовий виліт у 21 рік, ставши наймолодшим бойовим пілотом ПС на той час.
Про це повідомили на сторінці Командування Повітряних Сил ЗСУ.
Перший бій: Антонівський міст
Перший бойовий виліт Тараса — і відразу влучання по позиціях противника на Херсонщині.
«На словах усе звучало просто, — згадує пілот. — Під Антонівським мостом ворог замаскував плавзасоби під опорами. Їх треба було знищити».
«Страх був, але тільки до того, як сів у кабіну. Потім — холодний розум і робота».
Вертоліт ішов низько над водою. На підльоті до цілі Тарас вів навігацію, виводячи командира на курс.
«Один градус похибки — це сотні метрів на землі», — пояснює він.
Пуск. Спалах. Дим. На землі підтвердили: «Влучили».
Другий бій: три секунди, щоб вижити
Наступний виліт став випробуванням. Ціллю був елеватор на лівому березі Дніпра, де ворог розгорнув вогневу точку з ПЗРК.
«Є відео, — каже Тарас. — Чоловік на даху підняв трубу, натиснув кнопку. За кілька секунд по ньому спрацювали наші ракети».
Але росіянин встиг зробити пуск.
«Коли ракета пішла по борту, екіпаж спрацював на рефлексах: спалах, теплові пастки, різкий маневр. Мі-8 провалився вниз, ракета пішла в хибну ціль і вибухнула позаду. Це нас врятувало», — розповідає пілот.
«Коли працює ПЗРК — у тебе максимум 3 секунди, щоб не стати мішенню», — додає він.
Розвідка згодом передала фото: росіянин, який цілився по гелікоптеру, напередодні стояв біля труби елеватора і усміхався.
«Більше він не фотографувався», — каже Тарас.
Удар по командному пункту: мінус полковник і генерал
Далі — десятки вильотів: удари по техніці, прикриття наступу, евакуації поранених.
Про останні Тарас говорить тихіше:
«Прилітаємо… одна за одною під’їжджають швидкі. Деякі поранені дуже важкі — без рук, без ніг, з перебитими спинами».
Однією з найрезультативніших операцій став удар по командному пункту противника ракетами С-13.
«Щоб „закинути“ ракети на потрібну відстань, підлетіли критично близько — на межі можливостей. Результат: мінус КП».
За даними розвідки, у момент удару там перебували полковник і генерал.
«Після цього в російських ЗМІ з’явилися їхні некрологи», — додає Тарас.
ПЗРК і дрони: нова загроза неба
Сьогодні головними ворогами вертольотів залишаються ПЗРК і FPV-дрони.
«Від ПЗРК у тебе є три секунди, щоб ухилитися, — пояснює пілот. — А от дрони — це інша історія. Вони можуть „зависнути“ просто на маршруті або вийти назустріч. Їх майже не видно».
І додає: «Не пошкодував жодного разу. У мене найкраща робота».
Як повідомляла АрміяInform, водій 35-ї окремої бригади морської піхоти Михайло зміг евакуювати групу інженерного забезпечення попри шість влучань російських FPV-дронів у його броньований Kirpi і повне знищення коліс.
