Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
«Енергія б’є з нього невичерпним потоком... Надійний», — так кажуть побратими про молодшого сержанта Андрія Кусяку, позивний «Кадр», старшого водія взводу евакуації ремонтно-відновлювального батальйону Залізної бригади.
Його історію опублікували на сторінці 3-ї окремої важкої механізованої бригади.
«Хотів би я побачити чоловіка, який чекав би повістки…»
39-річний Андрій родом із Кременчука на Полтавщині. У лютому 2022-го, в перший день повномасштабного вторгнення, він добровільно прийшов до ТЦК.
«А що потрібно було чекати? Кожен нормальний чоловік має захищати свою родину, свій дім, свою землю. Хотів би я побачити того, хто чекав би письмового дозволу — повістки — щоб боронити власне житло від нападників», — говорить «Кадр».
Він проводить просту аналогію: Україна — це наш спільний дім, який потребує захисту.
«Про ухилянтів навіть говорити не хочу…», — додає воїн із відразою.
«Металобрухт» і «Ластівка»
Свій позивний Андрій отримав за невичерпний оптимізм і винахідливість.
Уже четвертий рік він евакуює пошкоджену техніку з передової в тил — на ремонт.
«До великої війни я працював далекобійником, тож тепер служу за фахом. Їздив на всьому — КамАЗ, Урал, DAF. Перші машини взагалі можна було назвати „металобрухтом“», — сміється «Кадр».
Поломки — звична справа, тому багато що доводиться лагодити самотужки.
«А зараз — зовсім інша справа. Тепер у мене справжня «ластівка», — каже він, показуючи на свій тягач із написом «Кременчук» на кабіні.
«До кінця!»
На рахунку «Кадра» — десятки евакуацій, небезпечних виїздів і навіть підриви на мінах.
«На війні вистачає всього — і страшного, і смішного», — з усмішкою говорить він.
Попри втому, воїн залишається непохитним: «Я у війську — до кінця!»
Дома на нього чекають дружина Яна та донька Анастасія — ті, заради кого він продовжує боротись.
Як повідомляла АрміяInform, 14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого розповіла вражаючу історію своєї офіцерки — лейтенанта Аліни, яка зуміла зберегти життєвий оптимізм і силу духу, пройшовши крізь одразу кілька випробувань — повномасштабну війну, небезпеку передової та особисту боротьбу зі злоякісною пухлиною.
