Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Сапер 95-ї бригади Євгеній разом з побратимом витягнули пораненого українського бійця під шквальним обстрілом. Снаряд упав просто між ними — і не вибухнув.
Про це йдеться в публікації на сторінці бригади.
Євгеній згадує перше бойове завдання на напрямку Кремінної у 2022 році — тоді група мала замінувати дорогу на передньому краї.
«Відпрацювали швидко й без пригод. Але я тоді ще не розумів до кінця, що таке реальна війна, де я знаходжусь і яка реальність оточує після навчального центру», — згадує десантник.
«Секунди тягнуться вічність…»
Сапер каже, що найважче — це не спорядження і не робота під обстрілами.
«Коли бачиш свого пораненого побратима — він поруч, але вогонь такий, що треба вираховувати паузи між прильотами, щоб хоча б трохи до нього підповзти. І ці секунди тягнуться як вічність».
Порятунок під обстрілом
Той день він пам’ятає до дрібниць.
«Ми йшли на точку. За мною побратим тягнув купу спорядження. Потім — різкий прильот. Я цілий, відкотився в укриття. Бачу — побратим лежить. А росіяни криють без пауз».
Разом з іншим військовим вони почали повзти до пораненого, підраховуючи інтервали між вибухами — 25–30 секунд.
«Ми вже були майже поряд, коли снаряд прилетів точно між нами і пораненим. На щастя, він не розірвався — просто встряг у землю».
Після ще кількох спроб побратима все ж змогли евакуювати.
Контузія, яка «чекала свого моменту»
Наслідки проявилися вже після порятунку.
«Коли побачили, що він у безпеці, в ту ж секунду ми з товаришем впали — голова закрутилася. Виявилося, що нас обох контузило. Але організм не дав слабини, поки ми його не витягнули».
Євгеній переконаний: фундамент підрозділу — тренування, характер і братерство.
«У війни немає пауз. Ворог постійно вигадує нові тактики. Ми маємо бути не готовими реагувати — ми маємо бути попереду», — каже сапер.
Як повідомляла АрміяInform, 46-річний офіцер 101-ї бригади ЗСУ Ігор «Сабат» із Покровська мав законну «бронь» і стабільну кар’єру, але залишив політику, щоб піти на фронт. Тепер він командир роти, який пройшов поранення, оточення і війну — з вірою, що «нам буде важко, але ніколи не соромно».
До речі, якщо вас цікавить й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
