Численні, але розрізнені селянські виступи та повстання другої половини 1920-х — початку 1930-х років були придушені державною владою з її апаратом насильства і не спромоглися…
Воїни інженерних військ виконують безліч завдань.
Серед яких: мінування і розмінування територій, створення та подолання загороджень, а також все, що називається «інженерне забезпечення військ». Їхня робота критично важлива для безпеки особового складу та безперешкодного пересування техніки, включає створення укріплень, фортифікацій, проходів у мінних полях та знешкодження вибухових пристроїв.
Інженери займаються розмінуванням територій, знешкодженням вибухонебезпечних пристроїв, мін та снарядів. Зводять укріплення та загородження, наприклад, протитанкові та протипіхотні перешкоди, що допомагає захистити позиції підрозділів. Створюють проходи у мінних полях, встановлюють покажчики та забезпечують безпечний рух техніки та особового складу.
В боях сапери підтримують штурмові та інші групи, допомагають у відновленні зруйнованих об’єктів інфраструктури та забезпеченні переправ через водні перепони.
Наша історія про одного з таких фахівців — командира інженерно-саперної роти капітана Дениса.
Він кадровий військовий, певний час служив інструктором в 169 НЦ «Десна», згодом був направлений для проходження курсів з мінної безпеки в Кам’янець-Подільський, закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Продовжив службу в 47-мій окремій інженерній бригаді Сил підтримки.
Велику війну зустрів в Рубіжному, потім обороняв Сєвєродонецьк. Восени 2022 року разом із інженерно-саперною групою брав участь в обороні Мар’їнки.
Про ті події згадує так: «важко було, постійні обстріли, штурми, але ми тримались». За ті бої Денис був відзначений орденом «За мужність» ІІІ ступеню.
Офіцер каже, що, завдяки роботі його групи вдалося зупинити наступ росіян на одній з ділянок.
— Склалася така ситуація, що нашим треба було відійти. А попереду була посадка, яку ми і замінували. Поставили двухсоту «монку» (МОН-200 — протипіхотна міна спрямованого типу, що була розроблена та вироблялася в Радянському Союзі, як збільшений варіант міни МОН-100 — авт.) і декілька ОЗМ-ок (ОЗМ-72 — «осколкова загороджувальна міна», протипіхотна вистрибуюча осколкова міна кругового ураження — авт). І потім через день, коли росіяни почали наступ, наша мінна засідка нормально так спрацювала. 15 їх там йшло (кількість особового складу противника — ред.). Вісім — «200», інші — «300». Наша позиція жива.
З квітня 2024-го інженерно-саперна рота під його керівництвом виконувала завдання на Харківському напрямку. Займалась мінуванням, руйнуванням, знищенням об’єктів, проробленням шляхів.
Словом, доводилося виконувати всю інженерно-саперну роботу.
При роботі в таких умовах, коли небезпека з усіх боків, Денис як командир роти в першу чергу звертав увагу на морально-психологічний стан і забезпечення підрозділу.
— Якщо немає забезпечення, то немає належного виконання поставлених задач. Ну і, з особовим складом треба бути відвертим. Так довіра з’являється в людей. Тому що зараз дійсно важко працювати — через FPV. Коли працюємо, один з бійців постійно пильнує небо. Застосовуємо нові технології, зокрема — дистанційне мінування. Ми на певних напрямках розкидуємо міни з дронів, і вони не дають росіянам просуватися. Завдяки такій роботі менше ризику для людей. А все інше — як у всіх. Через зону ураження дронами — пішки, 5-10-15 кілометрів, все на собі — міни, їжа, БК. Прийшли, виконали роботу, повернулись на вихідні позиції, і знов — висування, кіл-зона, вантаж на собі… Звична робота війни.
