«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Повернення до повноцінного насиченого життя після важкого поранення — завдання складне, але цілком посильне для того, хто цього прагне.
Головне — знайти тих, хто в цьому допоможе. Співдружність ампфутбольного клубу АМП ФК «Незламні» в Харкові — одна з багатьох таких спільнот в Україні.
Про свій бойовий шлях, важке поранення та нове спортивне покликання АрміяInform розповів колишній головний сержант бригади «Спартан» Нацгвардії України, а нині тренер футбольної команди харківського клубу АМП ФК «Незламні» Олександр Тебеньков.
«Били по нас з усього, крім підводного човна»
Олександр Тебеньков на позивний «Терра» родом з села Липці на північ від Харкова. Служив у 3-й бригаді оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана «Спартан» Національної гвардії України.
— Я служив з 2018 року, підписав контракт. Хотів спробувати себе в армії, вирішив знайти себе на військовій службі. Відразу після курсу молодого бійця відучився на командира відділення. А ще через рік поїхав на підвищення кваліфікації, отримав звання сержанта, — розповідає він.
Олександр відбув кілька ротацій під час Операції об’єднаних сил на сході України у 2019‒2021 роках, тож на кінець лютого 2022 року вже мав досвід участі у бойових діях. Утім, зізнається він, війну часів ООС не зрівняти з широкомасштабним вторгненням.
— Тоді ми стояли на взводно-опорних пунктах і просто охороняли територію, яка нам була визначена. На другій, на третій лінії. А після початку «широкомасштабки» відразу прямі боєзіткнення — штурми, зачистки, ближній бій… Масовані артилерійські удари, РСЗВ, авіація — це була зовсім інша війна, — пояснює військовий.
Початок широкомасштабного вторгнення застав Олександра вдома, однак вже за лічені години він був у частині, тож став до строю з найпершого дня нового етапу агресії російської федерації проти України. Невдовзі, з огляду на відповідальність, попередній досвід і звання, був призначений виконувати обов’язки головного сержанта роти.
— В піхоті з перших днів. Спочатку стояли на блокпостах районі ППД нашої частини, потім виїхали в область — ближче до кордону. Й уже там почали брати участь у штурмах, зачистках, утриманні позицій. Спочатку воювали на Харківському напрямку, а на початку 2023 року в Бахмуті й улітку 2023 року — на півдні, на Запорізькому напрямку, — пригадує Олександр.
Найбільше запам’яталися військовому міські бої в Бахмуті, які були надзвичайно інтенсивними та запеклими. Ворог бив по позиціях українських бійців з усіх видів озброєння, не рахуючи і не шкодуючи боєприпасів. Штурмували ж росіяни не заважаючи на жодні втрати власних солдатів.
— Коли ми були в Бахмуті, у нас дистанція до ворога була — через дорогу до будинку навпроти. І мало того, що нас постійно штурмували, так ще по нам били, мабуть, з усього, що в них тільки було. Хіба що з підводного човна по нас не прилітало. Ми там майже не спали — постійно в бою, — пригадує Олександр.
Після вибухової ампутації ніг врятували побратими
Після переведення на Запорізький напрямок, напівжартома каже «Терра», він «пішов на підвищення» — перевівся з піхотного батальйону у батарею протитанкових керованих ракет. Ставши протитанкістом чоловік обійняв офіцерську посаду командира взводу управління, на якій був змушений приділяти більше часу організаційній роботі.
— На Запоріжжі було складніше і, якщо чесно, то трохи скучно. Я звик до піхоти, бойових завдань — а тут доводилося займатися більше паперовою роботою, постійно їздити на наради, зустрічі… Цікаво було хіба що облаштовувати позиції для ПТРК і полювати на російську техніку, — розповідає військовий.
Саме тоді, під час боїв на півдні, військовий зазнав важкого поранення з травматичною вибуховою ампутацією обох ніг. Автівка, якою їхав Олександр, наїхала колесом на протитанкову міну, розраховану на підрив набагато захищенішої броньованої техніки, тож дивом було вже те, що військовий лишився живим.
— Я поставив завдання переміститися на нову позицію, щоб прикривати розрахунками ПТРК піхоту. Планували спочатку заїхати зорієнтуватися на місцевості, вибрати гарні місця, а потім вже перевезти наші «Стугни» і «Джавеліни». Водій мав поїхати назад за зброєю, а ми б саме за той час вибрали позиції, — пригадує Олександр.
Бійці їхали на позашляховику Great Wall і не помітили встановленої ворогом «ТМ-ки» — протитанкової міни. Вибух стався під правим переднім колесом автомобіля — саме там, де сидів Олександр. Тож і постраждав він найбільше.
— Хлопці, які їхали в машині, відразу надали мені допомогу, наклали турнікети. Потім там ще підтягнулися з піхоти, допомогли нам далі від машини відійти. Швидко приїхала евакуація — мене забрали одразу і привезли спочатку в Запоріжжя в реанімацію, а звідти потім до Дніпра. Отямився я вже в реанімації в Дніпрі, — розповідає чоловік.
Олександр каже, що врятувався завдяки побратимам і медикам, які діяли швидко і професійно. Самостійно надати собі допомогу після такого поранення він не зміг би — надто сильними були больовий шок та втрата крові. Критично важливою стала швидкість, з якою пораненого доправили до госпіталя.
— Якби не діяли так грамотно і швидко, все могло скінчитись набагато гірше. Мені буквально врятували життя. Дуже вдячний всім, хто тоді мене витягнув, коли я був без свідомості, — каже Олександр.
Повернутися до активного життя допомогли нові протези
З Дніпра Олександра перевезли до Вінниці, а звідки гелікоптером до Львова, де після кількох операцій розпочали реабілітацію та виготовили перші протези.
— У Львові мені все зробили так, як повинно бути. Потім через півтора чи два тижні мені зняли шви з ніг, почали формувати культю й одночасно розпочали процес реабілітації — режим, тренування. Все поступово, від простіших речей до складніших, — згадує Олександр.
Невдовзі приїхали протезисти, які зняли мірки й уже за два тижні виготовили перші протези, якими довелося користуватися. Вони, зізнається військовий, виявилися не дуже вдалими — замість підколінного упору мали наколінний, що не дозволяло вирівнятися в коліні.
— Більше того, ліву стопу мені зробили на 100 кілограмів, а праву на 125. Це дуже відчутна різниця, а я навіть не міг спочатку зрозуміти, що не так. А потім якось ходив на річку, на кар’єр і забруднив протези, піску багато було. Коли чистив, то помітив, що ступні відрізняються, — пояснює чоловік.
З’ясувавши причину незручностей, Олександр вирішив змінити протезистів і перейшов до харківських виробників. У рідному місті виготовили набагато якісніші та зручніші протези, з якими зручно ходити на доволі далекі відстані.
— Зробили мені нові протези з дуже гарними стопами. Зараз я максимум ходив на них на 19 кілометрів. Просто ходив без пробіжок, без великих навантажень. Дуже ними задоволений і не шкодую, що перейшов до місцевих виробників, — розповідає військовий.
Виготовлення нових протезів відкрило Олександру більше можливостей не лише для повноцінного зручного пересування, але й для нових активностей для більш насиченого повноцінного життя. Зокрема, до занять улюбленим спортом у колі однодумців.
— Я любив грати в футбол, багато часу цьому присвячував. Тому коли дізнався про можливість повернутися до улюбленої гри в Харкові, навіть попри ампутацію, то відразу цим загорівся, — каже Олександр.
Ампфутбольний клуб АМП ФК «Незламні» — це як сім’я
У березні 2025 року у Харкові створили ампфутбольний клуб «Незламні». Олександр Тебеньков став одним з його тренерів.
— Футбол — це моє життя. На жаль, сам я грати в команді не можу, бо за правилами грають футболісти на милицях з ампутацією однієї ноги. А в мене подвійна ампутація, тому тут я насамперед тренер. Але, звичайно, поза змаганнями граю з друзями. Сподіваюся, колись створимо команду, хоча б одну збірну, щоб грали на протезах. І тоді вже там можна буде, — посміхається Олександр.
Одне із завдань тренера — пошук нових гравців. Насамперед йдеться як про добір найкращих до команди, а також про допомогу військовим і цивільним з ампутаціями повернутися до активного життя, знайти нових друзів і хоббі.
— Ми їздимо по реабілітаційних центрах, лікарнях. Коли там хтось когось побачив, навіть у соцмережах, то пишемо, спілкуємося, запрошуємо. Якщо людину це зацікавило — запрошуємо до нас, показуємо все, пропонуємо приєднуватися, — пояснює Олександр.
Він розповідає, що в різних містах України вже створено майже 20 подібних ампфутбольних команд, 10 з яких зараз грають чемпіонат України та відбір до премʼєр- ліги. Зараз між ними відбувається загальноукраїнський чемпіонат. Його відкриття вже пройшло у Києві, а другий тур відбудеться у Львові.
— Ампфутбол — він трохи інший, ніж звичайний футбол. Я грав у футбол, тому мені є з чим порівнювати. Звичайний футбол — він більше про змагання, про перемогу над суперниками. А наш футбол — це підтримка, спільна справа, формування колективу друзів — такого, як сім’я, — пояснює тренер.
Є і суто практична користь — спортсмени мають право на безкоштовне виготовлення більш досконалих протезів, які дозволяють брати участь у різних видах спортивних змагань.
Капітан Олександр Лапа з ТЦК та СП: втративши ногу, військовий став опорою для сімей зниклих безвісти
Утім, змагального характеру і фізичних навантажень так само ніхто не скасовував. Тож як активний вид спорту ампфутбол може підійти не всім — комусь залежно від стану здоров’я краще зайнятися іншими видами спорту.
— Головне — не сидіти вдома, не замикатися в собі, шукати і знаходити однодумців і друзів, — наголошує Олександр і запрошує всіх охочих долучатися до спільноти АМП ФК «Незламні» — приєднуватися до сторінки клубу в Instagram і телефонувати йому за номером +380 50 690 1143.
