Їх обвинувачували у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період. Дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України — вчинення злочину за попередньою…
20-річний командир відділення розвідувального взводу на позивний «Чех» розповів, як, переживши окупацію рідної Бородянки та евакуювавшись до Чехії, у 18 років повернувся в Україну, щоб виконати обіцянку — стати на захист Батьківщини.
Про свою історію він розповів на сторінці 101-ї окремої бригади оперативного призначення імені ген.-полк. Генадія Воробйова Генерального штабу ЗСУ.
Іван був неповнолітнім, коли почалася повномасштабна війна. Його рідну Бородянку окупували рашисти. Правдивіше сказати — нещадно бомбили, нищили, мародерили. Дивом батьківська хата хлопця залишилась цілою, хоча кати неодноразово вривалися туди з допитами. У ті моменти безсилля наш співрозмовник шкодував лише про одне — що не має під руками зброї. Він мріяв вижити, вирватися та, при першій нагоді, обов’язково стати до строю — мстити за понівечене місто, за вбитих сусідів і знайомих.
Після звільнення Київщини Іван виїхав із родиною (має ще дві сестри) до Чехії, але як тільки йому виповнилося 18 — одразу повернувся, стримав обіцянку і підписав контракт. Йому запропонували на вибір: піхота, сапер або розвідник.
«З моїм непосидючим характером і жагою до правильного „двіжу“ рішення ухвалив дуже швидко», — сміється 20-річний «Чех», командир відділення розвідувального взводу одного з батальйонів нашої бригади, який зараз перебуває на напрямках Часів Яру та Кліщіївки. — «До речі, з класу воюю лише я. Пізніше прийняли розпіарений закон про мільйон гривень для „18–24“. Я не за грошима йшов точно, кошти поки не отримав. Але якщо така солідна „котлета“ впаде, то, звісно, це буде приємним бонусом і витрачу з користю».
Всього через чотири дні після БЗВП (базова загальновійськова підготовка) Іван виїхав на першу ротацію. Зараз це вже третя. У його послужному списку — КПВВ «Майорське», Архангельськ, Вугледарський і Покровський напрямки, Богоявленка, Кліщіївка та інші гарячі точки.
«Легко не було ніколи, але принаймні без такого нашестя дронів було трохи простіше», — констатує молодший сержант. — «Дивуюсь, як ще цілий. Мабуть, талісмани оберігають: браслет „Врятуй і збережи“ — такий у мене й у бойового товариша „Бумаги“, з яким народилися в один день, і м’яка іграшка з позивним від близьких, яку не знімаю з броні».
Часто доводилося ходити по самому краю леза: диверсійно працювати в тилу ворога, рішуче діяти в «сірій зоні», неодноразово потрапляти під різні види артилерійських і мінометних обстрілів; були й обопільні штурми. Дуже важкою для нього залишилась евакуація пораненого побратима з передового краю — його посікло уламками. «Нас цинічно й прицільно крили, він благав залишити його напризволяще, рятуватися самим, але такий варіант навіть не розглядався. На щастя, кінець історії — благополучний», — розповідає Іван.
Полонені орки — окрема тема. Легенда в усіх одна: «Я не знав, я не стріляв, я не винен». «Чех» жартома називає їх «суміш бульдога з носорогом», адже здебільшого вони навіть не можуть самоідентифікуватися національно.
Про особисте: дівчини в Івана немає, і романтичних стосунків поки що не шукає. «Це зайві емоції: відволікатимуть від служби, заважатимуть мислити тверезо, раціонально. Усьому свій час, зараз — боротьба!», — пояснює він. Разом з тим каже, що обожнює солодощі, особливо фанатіє від бісквітів «Барні».
Про добровільний призив не шкодує, хоча відверто зізнається, що добряче втомився. Слово «побратим» для нього — святе й стоїть набагато вище, ніж «друг». Він вірить у нашу Перемогу, якщо будемо єдині в незламному дусі. Після перемоги планує відвідати могили всіх полеглих героїв зі свого підрозділу.
Наостанок «Чех» звертається до цивільних: «Воюватимуть всі — це лише питання часу. Битва однозначно на виснаження. Поки ми тут, у решти ще є змога підготуватись. Та й вибір насправді простий: у рідній армії — або згодом — все одно на фронт, але вже у складі чужої…».
Як повідомляла АрміяInform, патрульний Максим Ендоуров, який наразі воює у лавах Сил оборони, врятував пораненого побратима, попри ризики для власного життя.
