Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 23 серпня 2024…
Російська пропаганда знову дістала з нафталіну улюблений прийом — «інтерв’ю» з нібито колишнім військовим ЗСУ.
У ролику, який нещодавно почали поширювати, чоловік переконує, що українські захисники ще у 2015 році прикривалися мирними жителями, створюючи так званий «живий щит».
Здавалося б, за десять років можна було знайти бодай якийсь доказ. Але ні — як і завжди, маємо лише картинку для телеглядача, жодних фактів, жодних підтверджень, жодних незалежних свідчень.
Сценарій, який пишеться за шаблоном
російські інформаційно-психологічні операції працюють за однаковою схемою:
- береться «свідок», який начебто має військовий досвід в Україні;
- на камеру він «згадує» страшні історії, що викликають шок;
- доказів не показують, бо їх просто немає.
Така постановка потрібна для одного — посіяти сумніви й недовіру. Адже якщо «сам колишній військовий сказав», то начебто звучить переконливіше.
Навіщо це робиться
- Дискредитація ЗСУ та добровольців. кремль намагається змалювати українське військо як жорстоку силу, яка нехтує цивільними.
- Виправдання власних злочинів. Коли росія руйнує міста та вбиває людей, їй зручно перекласти провину на Україну: «вони самі ховалися за мирними».
- Вплив на міжнародну аудиторію. Пропагандисти розраховують, що подібні ролики підхоплять за кордоном і поставлять під сумнів реальні докази злочинів російської армії.
Слабкі місця цього фейку
- Хронологія. Якщо подія була ще у 2015 році, чому жоден факт досі не підтверджений ні документально, ні свідченнями очевидців?
- Анонімність. У таких відео ніколи немає чіткої ідентифікації. Це може бути актор, статист, або ж вигаданий персонаж.
- Відсутність логіки. Українські військові з перших років війни захищають своє населення. Ідея про «живий щит» виглядає не просто цинічною, а й абсурдною.
Іронія і реальність
У таких роликах усе нагадує дешевий серіал: є «герой-зрадник», є «страшна правда», є драматична пауза. Але сценарій настільки прозорий, що будь-який уважний глядач бачить — це чергова картинка з кремлівської студії.
Іронія в тому, що саме російська армія неодноразово доводила свою готовність зневажати життя цивільних — від Маріуполя до Куп’янська. Але про це в їхніх «інтерв’ю» — ані слова.
Завдання фейку про «живий щит» — посіяти сумніви, перекласти відповідальність і відвернути увагу від реальних злочинів.
Насправді ж — жодних доказів, лише слова, які виглядають як погано зіграна сценка. І поки російська пропаганда знімає такі ролики, українські військові продовжують робити те, чого боїться кремль найбільше — захищати свою землю та людей.
