На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
«Ходив якось на мотиваційний стендап Олександра Терена. Все сподобалося, все супер — але хотілося би й поаплодувати... Ну і було би непогано, щоб цигани на долоні поворожили...» — говорить з усмішкою Роман, коли я запитую про «нішевий» чорний гумор у важкопоранених військовослужбовців.
Йому 28 років, родом із Маріуполя. У 2023 році потрапив до лав 46 окремої аеромобільної Подільської бригади ДШВ ЗСУ. Обожнює аніме — тому й позивний «Такі» обрав за іменем одного з персонажа аніме. Важких поранень зазнав на початку 2024 року. Наразі звільнений з лав ЗСУ.
Про поранення, реабілітацію, чорний гумор та плани на майбутнє — у розмові Романа з кореспонденткою АрміяInform.
Навчався Роман у Харкові в індустріально-педагогічному технікумі на автомеханіка. Згодом в університеті вивчав інженерію. Працював у «Сільпо»: починав із вантажника, зрештою став завідувачем відділення, потім працював у ще одній із компаній.
У 2023 році пройшов ВЛК, і за відношенням потрапив у 46-ту бригаду — в цій військовій частині вже служили побратими. Підписав контракт. Спочатку навчався на артилериста, але з товаришами на БЗВП здружився, і вирішили йти в один підрозділ — а місця були лише в піхоті.
— Після навчального центру — поїхало, понеслося. Спочатку було злагодження на полігоні, а потім третя лінія оборони, друга, перша… Бойове хрещення було під Мар’їнкою, — пригадує «Такі».
Ситуація на фронті була складна, оскільки саме тоді почалося засилля ворожих FPV-дронів. Сумарно на фронті Роман був протягом трьох місяців. Іронізуючи, каже з усмішкою: «Штурмовики довго не живуть».
А потім вже серйозніше пояснює:
— Людей не вистачає, тож інколи доводиться виконувати невластиві завдання. До війни повноцінно ніколи не підготуєшся, все приходить з досвідом. Поле бою і його тенденції змінюються по хвилинах, а методи викладання, теорія і статути — ні. Лише в процесі можна зрозуміти, що відбувається на війні. Скільки би ти теоретично чи морально не готувався: поки не зіткнешся із цим — не зрозумієш.
Поранення зазнав на початку 2024 року під час ведення оборонних дій.
— Ми тримали кругову оборону в районі Георгіївки, і під час переміщення мені в ліву руку прилетіла куля, згодом — і граната. Було осколкове поранення… Решта — турнікетний синдром, він був накладений понад 10 годин, бо нас не могли евакуювати. Ми були фактично в оточенні, до нас вела одна дорога, яку противник міг прострілювати і мінометом, і FPV, — пригадує він.
Тоді з Романом на позиції було ще близько 10 людей, восьмеро з них зазнали поранень, усі осколкових.
Рік і 5 місяців тривало лікування та реабілітація. Наразі Роман уже протезований: і два механічні, і два біонічні протези.
— Працюю з протезом, ламаю — ремонтують, адаптовують, — регочучи каже «Такі».
Крім аніме, Роман також любить комп’ютерні ігри. У Mortal Kombat, наприклад, грає за допомогою… ніг.
— За три місяці в госпіталі мені просто стало нудно. А деякі ігри хотілося пройти ще до повномасштабного вторгнення… Тому придбав ноут і почав потроху адаптовуватися, — каже він.
А ще Роман сам пере, пилососить, миє підлогу.
— Все просто: ногами закидаю одяг, пальцями ноги виставив потрібні параметри і увімкнув. І все. А пилосос — автоматичний, працює через програму в телефоні. Тут питання тренувань та часу — і освоїти можна все. Але для того, щоб адаптуватися повністю, — потрібне все життя. Кінця ніколи не буде.
Любить і поганяти м’яча: запрошували на стадіон «Шахтаря», цей футбольний клуб опікується ветеранами з ампутаціями, розвиває параспорт.
На запитання, що би порадив військовим, які також зазнали важких поранень, Роман каже, що важливо продовжувати жити, насолоджуватися життям.
— Не треба надто себе накручувати чи занурювати в негатив. Так, є проблема, війна триває — але життя не зупиняється. І дуже важливо не соромитися просити допомоги, коли є якась проблема, наприклад, із військовою частиною чи під час протезування.
У вільний час «Такі» дивиться мультики, аніме, фільми.
— Але дуже хочеться вже завершити всі документальні оформлення і кудись з’їздити відпочити, десь у ліс, подалі від людей (сміється), десь в Амазонію якусь, а потім — чимось новим зайнятися, якусь роботу знайти… Коли завершаться документальні всі оформлення?.. Та в середу чи в жовтні (регоче). Роботу пропонують адаптивну вже: з компанії телефонували. Але потрібно спробувати і зрозуміти, чи зможу я там працювати в нових умовах, — каже Роман.
Нині військовий живе на зйомній квартирі в Києві — орендують за кошти мецената.
Грошей є поки що на рік. Але це питання житла для важкопораненого військового з тимчасово окупованої території не вирішить. А Роман такий не один.
Так, нині в Києві починають реалізовувати проєкт «Дім Героїв»: хочуть придбати дві адаптивні двокімнатні квартири в Києві для Романа та ще одного військовослужбовця.
Житло має бути адаптоване під осіб з високими ампутаціями обох рук, адже саме з такими пораненнями військовослужбовці/ветерани стають залежними від сторонньої допомоги. В одній кімнаті має проживати власне ветеран, в іншій — людина, котра допомагатиме в побуті, наприклад, одягати протези.
Серед партнерів проєкту — відділення післягострої і довготривалої реабілітації Головного військового клінічного госпіталю.
Фото з особистого архіву Романа та авторства Віталія Павленка
