На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Денис із позивним «Данте» — солдат 43-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.
Щоб записати із цим військовослужбовцем інтерв’ю, нам довелося чекати кілька місяців — 65 днів він був на позиціях. І після невеликої перерви знову повернеться у свій бліндаж та окопи на передньому краї нашої оборони.
— Не те, щоб удача — але досі мені щастило, — каже військовослужбовець про свою службу.
Цей військовий нам цікавий, зокрема, й тим, що, як з’ясувалося, під час виконання бойових завдань він зумів збити з пантелику росіян… кидком свого шолома, а згодом — і ліквідувати ворога.
Як усе відбувалося, ми розпитали військового, коли він вийшов на кількаденний перепочинок. А також про те, як потрапив у військо; як дрони допомагають у нинішній війні тощо. А ще «Данте» лаконічно звертається до цивільних, котрі досі не в Силах оборони, наголошуючи, що українські військові — «не із заліза».
«Із собою в мене був лише автомат, тому довелося імпровізувати»
Денис потрапив до війська наприкінці 2024 року, хоча в цивільному житті, можна сказати, вже пасивно працював на Сили оборони.
— Я працював на заводі газоелектрозварювальником, робота була переважно з металургійним обладнанням. Але якраз перед мобілізацією ми варили траверси для танків, щоб танк міг розкопувати перед собою міни… Одного дня мене зустріли співробітники ТЦК. Поговорили, пояснили, що бракує людей… Вручили повістку, — говорить військовий.
Ситуація з кидком шолома, пригадує «Данте», відбулася після того, як росіянам вдалося прорвати позицію українського війська — тому довелося використовувати «все, що було під руками».
— Так, для мене це теж було несподівано. Ми з напарником були в бліндажі на своїй позиції. І я трохи контужений та глуховатий, і напарник вже немолодий, 54 роки. Ми не почули пересування росіян по нашому окопу вже пішим ходом. Коли залетіла граната в бліндаж — аж тоді посхоплювалися. Наше БК було засипане землею та мішками, відкопувати його не було часу. Ми сповістили, що атаковані. Прилетіли наші дрони та відігнали росіян від входу в наш окоп. Із собою в мене був лише автомат, тому довелося імпровізувати — побачив на землі шолом росіянина, взяв його і метнув у бік ворога. Відволік увагу та підійшов впритул: двох підстрелив, третій був без зброї. Він не очікував такого розвитку подій — що я зможу до них підійти. По рації я отримав інформацію, що наш FPV за хвилину буде біля нас, тому швидко повернувся назад у бліндаж. Коли після вибуху FPV ми вийшли з напарником з бліндажа, то побачили в окопі три 200-х орка. Лежали вкупці, мертві, — говорить він.
Під час цього ж відбиття атаки кидався в росіян і їхнім же FPV, який не здетонував: просто голіруч брав FPV і кидав у ворога, щоби відволікти увагу та втримати лінію оборони.
«Данте» констатує: ротації бувають рідко, людей бракує. Крайній раз безвилазно він був на позиціях 65 діб. Загалом же на бойових — із зими.
— Люди не всі усвідомлюють ситуацію, яка відбувається в країні. Із кандидатів, які нас міняють, — усі у віці: або пенсіонери, або скоро ними стануть. БЗВП триває деякий час, бо людей просто так на позиції не випустиш, їх треба підготувати і морально, і фізично. Тому люди і сидять на позиціях місяцями, — зазначає він.
«Ми зроблені не із заліза»
Під час такого тривалого перебування на позиціях, каже Денис, важливу роль відіграють дрони: це і доставка провізії, і заведення та виведення людей з позиції, і відпрацювання по ворожій техніці.
— Наші «пташки» і спостерігають за ворогом, і заводять людей на позиції в темну пору доби. Дрони в таких випадках — як поводирі. Дрони доставляли нам і воду, і провізію — на найперші позиції, куди важко дійти, де техніка не пройде. На таких ділянках працюють і наші «пташечки», і наші «вампірчики», котрі доставляють посилки по 6–7 кг. Ця підтримка важлива. Особливо — для тих позицій, куди щодня не можна ходити як на прогулянку. На великі відстані, як раніше, вже ніхто не ходить..
Цивільним, які досі не приєдналися до лав Сил оборони, «Данте» говорить таке:
— Ми зроблені не із заліза. Ті, хто на позиціях, потребують вашої допомоги. Стримувати ворога не так просто. І якщо фронт прорвуть — то орки прийдуть до вас додому. Якщо не ми — то нас. Військо — це теж робота, і це важливо усвідомити. Сидіти вдома — не варіант, не треба ховатися.
Фото з архіву відділу комунікації 43-ї окремої механізованої бригади
До речі, якщо вам цікаві не тільки історії героїв, але й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
