Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року традиційно характеризують як історичний документ, який задекларував та сповістив про ствердження державного суверенітету української нації.
Проголошення незалежності сприймається при цьому як чин, що започаткував новий етап історії України як самостійної держави, якої перед тим не існувало.
Тим часом контекст історії українського народу, обставини ухвалення документа Верховною Радою та сам його текст спонукають розглядати Акт не лише як декларування самостійності української держави, але також як відновлення втраченої перед тим незалежності.
Важливим для порівняння в цьому аспекті є досвід держав Балтії. Литва, Латвія та Естонія мають та відзначають два державні свята незалежності — День проголошення та День відновлення.
Вжите у назві ухваленого 24 серпня 1991 року Верховною Радою Акту словосполучення «проголошення незалежності» точно описує юридичну дію — ухвалення документа про державну самостійність та суверенітет України.
Однак у преамбулі прямо наголошено також на тяглості та спадкоємності творення української держави — зазначено, що Верховна Рада діє, «продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні».
З огляду на це цілком логічним було би також закріпити в документі тезу про відновлення втраченого суверенітету та незалежності попередніх державних утворень української нації, починаючи з Української Народної Республіки.
У відомій чернетці Акту проголошення незалежності України, написаній у звичайному шкільному зошиті, справді вжито було слово «відновлення», однак потім його закреслили і замінили на «проголошення».
З остаточної версії зникло також уточнення про те, що документ ухвалюється «продовжуючи традиції державотворення Української Народної Республіки, сформульовані 22 січня 1918 року в IV Універсалі».
Вдатися до таких змін укладачів змусила тогочасна політична ситуація. У серпні 1991 року категорично проти таких формулювань неминуче виступили б представники комуністичної більшості Верховної Ради, які сприймали УНР крізь призму офіційної радянської ідеології як буржуазно-націоналістичне державне утворення.
Також у чернетці документа було вжито слово «Універсал», однак потім відомий український громадський діяч і дисидент Левко Лук’яненко узяв слово в дужечки, легенько і майже шанобливо закреслив і дописав правіше «Акт».
Документ справді слід було би назвати Універсалом. Це був оптимальний вибір — зі зрозумілих юридичних причин не годилися терміни «декларація» і «закон», по-радянськи звучав термін «декрет».
Натомість на користь такого вибору свідчила вся українська історична традиція. Універсали Центральної Ради логічно кореспондували з універсалами доби Гетьманської держави XVII–XVIII століть, перекидаючи місток до нового документа.
Отже, обравши термін «Універсал», укладач документа наголосив би на тяглості української історії і державницької традиції не лише від Української Народної Республіки, але й від української козацької держави Ранньомодерної доби.
З позицій сьогодення назва «Універсал» і згадка про відновлення державності Української Народної Республіки видаються нам цілком природними і навіть єдино можливими.
Однак 24 серпня 1991 року для того, щоб не зірвати голосування за документ, його зрештою вирішили назвати нейтрально — Акт, від слова «відновлення» відмовилися на користь «проголошення», а згадку про УНР узагалі прибрали.
Так, з огляду на політичну доцільність, українські політики змушені були відмовитись від твердого закріплення на законодавчому рівні тези про продовження сучасною державою попередньої української національної державотворчої традиції та відновлення Незалежності України.
Попри це, залежно від контексту, у День Незалежності України цілком слушним є говорити як про проголошення, так і про відновлення Незалежності української держави.
У першому випадку буде йтися про конкретний документ — Акт проголошення незалежності України. У другому ж про місце та значення цього документа в контексті історії українського народу — відновлення незалежності, підкреслюючи у такий спосіб тяглість нашої державницької традиції.
Подібно до України з питанням термінології щодо проголошення чи відновлення державної незалежності стикалися також інші країни пострадянського простору.
Найбільш показовим для українців є досвід країн Балтії — Литви, Латвії та Естонії, які у 1990‒1991 роках також виходили зі складу СРСР, наголошуючи на відновленні незалежних національних держав, які існували у період між Першою та Другою світовими війнами.
Відповідно, сучасні Литва, Латвія й Естонія юридично вважають себе тим самим державами, що існували до 1940 року, тільки поновили свою діяльність після десятиліть поневолення. Це знайшло відображення і в офіційних назвах свят, і в культурі відзначення днів незалежності.
Латвійська Республіка вперше проголосила незалежність 18 листопада 1918 року. Цю дату святкують як День проголошення республіки (латиською — Latvijas Republikas Proklamēšanas diena). Це головне національне свято країни.
У червоно-біло-червоних і синьо-жовтих барвах: про паралелі латвійської й української незалежності
Після пів століття радянської окупації Латвія поновила свою державність 4 травня 1990 року, коли Верховна Рада Латвійської РСР ухвалила Декларацію про відновлення незалежності Латвії.
Цей акт фактично започаткував відродження держави, хоча повної фактичної незалежності вдалося досягти лише наприкінці 1991 року. Тож 4 травня нині відзначається саме як День відновлення незалежності Латвійської Республіки (латиською Latvijas Republikas Neatkarības atjaunošanas diena) — офіційний вихідний і загальнонаціональне свято.
Святкування 4 травня в Латвії має як офіційний, так і народний вимір. У столиці країни Ризі щороку на знак пам’яті про борців за незалежність відбувається урочиста церемонія покладання квітів до легендарного монумента Свободи.
Від 2012 року в цей день проводять військовий парад «Свято свободи», який приймає одне з латвійських міст поза столицею. Цей парад є помітною подією, в якій беруть участь підрозділи національних збройних сил, прикордонники, поліція, а також військові контингенти союзників з країн НАТО.
Отже, Латвія щороку двічі вшановує свою державність — у листопаді (як річницю 1918 року) й у травні (як річницю 1990 року). Обидві дати є офіційними святами — це підкреслює рівновагу між двома історичними подіями: проголошенням і відновленням незалежності.
Литовська Республіка так само має дві ключові дати незалежності. Перша — 16 лютого 1918 року, коли Литовська Таріба (Рада Литви) уклала й ухвалила Акт про відновлення незалежної Литовської держави. Цей день відомий як День відновлення Литовської держави (литовською Lietuvos valstybės atkūrimo diena).
Друга дата — 11 березня 1990 року, коли Верховна Рада Литовської РСР першою серед союзних республік Радянського Союзу проголосила вихід зі складу СРСР та поновлення державної незалежності Литви. 11 березня відзначається як День відновлення незалежності Литви (литовською Lietuvos nepriklausomybės atkūrimo diena).
Важливо звернути увагу, що в обох випадках в офіційних назвах свят вживається слово «atkūrimo», тобто «відновлення». Це підкреслює безперервність державності від литовської держави доби Середньовіччя через відновлену Литовську Республіку 1918‒1940 років до сучасної Литви.
У Литві обидва дні — 16 лютого та 11 березня — є державними святами і вихідними. Традиційно 16 лютого вшановується більш урочисто як народження модерної литовської нації: в цей день проводяться церемонії біля пам’ятних місць (наприклад, біля будинку у Вільнюсі, де була підписана декларація 1918 року), відбуваються святкові заходи по всій країні.
11 березня святкують як день, коли Литва «повернулася» на світову мапу наприкінці ХХ століття. У парламенті (Сеймі) відбуваються урочисті засідання, у містах майорять національні прапори, влаштовуються концерти, молодіжні акції, марші з факелами тощо.
З нагоди ювілейних дат організують особливі події. Наприклад, на 30-ту річницю 2020 року у Вільнюсі провели масштабний святковий концерт, а на 35-ту річницю (2025 року) — серію культурних заходів у різних містах. Тож, як і в Латвії, у свідомості литовців незалежність 1990 року є саме відновленням втраченої свободи, а не виникненням нової держави.
Естонська Республіка проголосила свою незалежність 24 лютого 1918 року — цього дня в місті Пярну було оприлюднено Маніфест до народу Естонії про створення суверенної держави. Відтоді 24 лютого відзначається як головне національне свято — День незалежності Естонії (естонською Eesti Vabariigi aastapäev).
Після радянської окупації 1940 року Естонія, як і сусіди, спиралася на доктрину правонаступництва своєї довоєнної державності. Повернення незалежності відбулося 20 серпня 1991 року під час драматичних подій провалу московського путчу.
Ввечері 20 серпня Верховна Рада Естонської РСР ухвалила рішення про вихід із СРСР і «відновлення національної незалежності Естонії» Ця дата нині є державним святом — Днем відновлення незалежності (естонською Eesti iseseisvuse taastamine).
Естонія дуже шанує обидва дні своєї державності. 24 лютого — офіційний Національний день — відзначається з великою помпою. Традиційно вранці у столиці країни місті Таллінн на башті Довгий Герман під спів гімну урочисто підіймають державний прапор.
Відбувається масштабний військовий парад Сил оборони Естонії, який приймає президент країни. Парад транслюється наживо, на ньому демонструється військова техніка, маршують війська, а громадяни можуть спостерігати та відчувати гордість за свою армію.
20 серпня — день, коли в 1991-му році було відновлено незалежність Естонії — відзначають не так помпезно, але з не меншою повагою. У Таллінні відбуваються пам’ятні заходи, зокрема біля Будинку-музею 20 серпня — місця, де було ухвалено рішення про незалежність.
Цікаво, що День відновлення незалежності Естонії майже збігається з Днем незалежності України (20 серпня і 24 серпня відповідно). Тож естонці в сучасних умовах часто підкреслюють спільність історичної долі з українцями у боротьбі проти російського імперіалістичного панування.
Так само багато спільного має українська незалежність і свято її здобуття та відновлення з відповідними національними святами Латвії та Литви.
Війна за Незалежність: парламент визначив офіційну назву боротьби України з російською агресією
Подібно до народів країн Балтії, українці у День незалежності роблять наголос як на проголошенні, так і на відновленні української національної державності.
Можливо, в цьому сенсі слід піти далі та, за досвідом Литви, Латвії й Естонії, встановити два окремих державних свята — День проголошення та День відновлення Незалежності України.
