Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
«Ну що, політай...» — з такими словами молодший сержант Руслан відкрив вогонь по ворожому «Шахеду» зі звичайного автомата АКМ і, випустивши весь магазин, збив дрон-камікадзе, що летів на висоті 300–400 метрів.
Про цей неймовірний випадок розповіли на сторінці 39-ї бригади тактичної авіації.
До повномасштабного вторгнення Руслан, родом із Хмельниччини, мріяв про кар’єру у спорті, а згодом займався вантажними перевезеннями. У 2023 році отримав повістку та став до лав 646-го окремого зенітно-кулеметного батальйону.
«Того дня я був на чергуванні. Раптом почув той самий противний звук, який нагадував двигун старого мопеда, і одразу зрозумів, що це „Шахед“», — згадує він.
За його словами, паніки не було — лише адреналін. «Дрон йшов низько… В думках було лише чітке розуміння: цей дрон не має досягти цілі. І якщо є хоч маленький шанс його зупинити — я зобов’язаний використати його», — розповідає Руслан.
«Знімаючи автомат із запобіжника, чесно скажу, усвідомлював, що АКМ — не ідеальна зброя проти дрона, але відчув: це мій момент… Я натиснув на гачок і бив на ураження, не відпускаючи його, поки не випустив усі патрони», — каже він.
«І саме тоді сталося диво: „Шахед“ вибухнув, розлетівшись на уламки. Це було неймовірне відчуття, і з моїх грудей вирвалося: „Хух, є… є збиття!“», — ділиться боєць.
Він переконаний, що в такі моменти «не так важливо, яка в тебе зброя, як важливо те, що в тебе в серці».
Це було неймовірне відчуття, і з моїх грудей вирвалося: «Хух, є… є збиття!»
І з того шепоту вирвалась така хвиля — це була не просто радість, а якесь неймовірне полегшення, адже зрозумів, що зробив усе, що міг — і це спрацювало. У ту мить я усвідомив, що не так важливо, яка в тебе зброя, як важливо те, що в тебе в серці!«,- з гордістю розповідає Руслан.
Залишки дрона згодом виявив лісничий, який гасив ліс, що зайнявся від уламків.
Найбільша мотивація для Руслана — сім’я: дружина, діти, батьки. Про те, щоб вони жили в мирній, вільній Україні.
«Ми виборюємо не тільки землю. Ми боремося за пам’ять. За побратимів, яких уже немає поруч. Їхня жертва зобов’язує. Це не просто війна — це наша історична відповідальність.»
Після перемоги військовий мріє повернутися додому, до своєї родини, і міцно їх обійняти, повернутися до своєї цивільної справи.
Але найбільше бажання — це просто жити в мирній Україні, без звуків сирен і вибухів і бачити як зростають і стають успішними твої діти, як квітне та живе Україна!
Як повідомляла АрміяInform, українські військові показали випадкову самоліквідацію окупанта, який намагався знищити їхнє укриття.
