Всі найуспішніші комерційні корпорації будуються на основі дієвого Human Resource Management. Тобто вони орієнтуються на таланти і реальні морально-ділові якості…
Проросійські інтернет-канали знову вийшли на сцену з гучною «викривальною» заявою: мовляв, Україна потай розпродає за кордон безцінну культурну спадщину.
У списку «зниклих скарбів» — Острозька Біблія, портрет Лесі Українки роботи Віктора Бабенцова та картина Івана Айвазовського «Генуезькі вежі в Чорному морі». Кульмінація історії — версія, що полотно Айвазовського нібито через тіньовий артринок опинилося у Великій Британії.
Проблема одна: ніхто із цих «авторитетних джерел» не бачив ані біблії на аукціоні, ані Лесю в приватній колекції, ані генуезькі вежі в британському салоні мистецтв. Деталі — як завжди, розмиті, але заголовок — гучний.
Сценарій знайомий: «вони продають все!»
Пропагандистський метод простий і перевірений:
- Беремо відомий культурний об’єкт, бажано з емоційною цінністю для українців.
- Додаємо версію про «таємний продаж за кордон».
- Прикрашаємо це «посиланням на джерела, які не можуть розкрити своє ім’я».
- Публікуємо в соцмережах із ноткою скандалу.
Вуаля — маємо «сенсацію», яку потім цитують десятки анонімних каналів і сайтів сумнівного походження.
Чому це вигадка
Насправді всі згадані твори мистецтва перебувають під охороною держави та не можуть бути продані без відповідних рішень і прозорих процедур. Такі предмети культурної спадщини мають чітку інвентаризацію та охоронні свідоцтва.
А історії про «тіньовий артринок» із полотнами Айвазовського звучать красиво, але на практиці без підтвердження документами це просто літературний жанр — фантастика з елементами детективу.
Мета фейку
Тут усе банально: дискредитувати Україну в очах світової спільноти, створити картинку «варварів, які розпродають свої реліквії», і підживити внутрішню аудиторію тезою «все пропало». А ще — відволікти від реальності, де саме російська армія нищить пам’ятки культури, музеї та церкви в Україні.
Як розпізнати подібну «сенсацію»
- У матеріалі немає чітких дат, офіційних підтверджень чи прямих цитат від уповноважених органів.
- Джерела анонімні або взагалі «знайомий знайомого».
- Емоційний заголовок не збігається з бідним на факти змістом.
Де шукати правду
Інформацію про культурні цінності України, їхній стан і місцезнаходження публікують Міністерство культури та інформаційної політики, Національний музей, Держкомітет архівів. Якщо новину про «зниклі шедеври» ви вперше бачите у Telegram-каналі з назвою «Правда, яку приховують» — відповідь очевидна.
Якщо вірити російським фейкотворам, то завтра ми дізнаємося, що Софійський собор уже продали в Антарктиду, а пам’ятник Шевченку — на Місяць. Бо чому б і ні? Фантазія у пропагандистів безмежна, а от з фактами — традиційний дефіцит.
