Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
Замість лісозахисту — артилерія. Замість мирного життя — снаряди, копаніри і «Василина».
Захисник з Херсонщини став очима гармати М777, яка тримає небо над піхотою і нищить ворожі батареї. Його робота — точно зорієнтувати вогневу міць, інакше — шанс на життя зникає.
«Артилерія — це ж боги війни»
Шлях Владислава в армії почався трохи більше ніж рік тому. До цього він працював у ДСЛП «Херсонлісозахист», але в один момент вирішив: час змінити все.
— Я родом з лівого берега Херсонщини, прийшов до ТЦК, пройшов ВЛК і буквально за чотири дні по тому нас направили на навчання за 100 ВОСом. Тоді ж приїхали представники 40-ї окремої артилерійської бригади й запропонували вступити до них. Я подумав: артилерія — це ж боги війни. Я ще не був у такій специфіці, тому погодився, — пригадує Владислав.
«М777 — це моя богиня»
Владислав працює з американською гарматою М777 і щиро називає її своєю богинею.
— Вона мені дуже подобається. Точна, легка, маневрена, дозволяє швидко виїхати з позиції, — розповідає він.
У підрозділі хлопці називають свою гармату «Василина». Назва вже була, коли Владислав приєднався, та він її полюбив. На балоні фарбою написано ім’я. І в цьому є певна ніжність і повага — навіть до зброї.
— Ми її завжди ховаємо у копанір, ретельно маскуємо. Самі — у бліндажах на певній відстані. Коли приходить ціль, вибігаємо, працюємо й знову в укриття. Постійно закопані, постійно у посадках, — описує будні артилерист.
«Хочеться ще і ще, коли бачиш, як говорить ворожа БМП»
Владислав — топогеодезист. Це той, хто орієнтує гармату, працює з бусоллю, визначає точку, від якої залежить точність удару. Його завдання — не менш важливі, ніж самі постріли.
— Цілі бувають різні. Переважно ворожа піхота, артилерія. Пам’ятаю, як минулого року влучили по БМП — снаряди гарно лягли. Наші дронарі скинули відео, там ця БМП просто палає, а потім її розриває — немов феєрверки. І ти дивишся на це — і хочеш ще працювати, ще точніше.
«Ми не голимося і не стрижемося на позиції — це вже традиція»
На позиціях артилеристів існують свої неписані правила:
— У нас ніхто не голиться і не стрижеться. Не знаю, чи це забобони, чи віра, але якщо хтось підстрижеться — щось летить по нас. От і не ризикуємо.
Ця віра в ритуали поєднується з максимальною чіткістю у роботі. Кожен знає свою функцію — від досилання снаряда до наведення. Колектив — як одна система.
— Наш колектив — найкраще, що є. Кожен фахівець. Ми дуже злагоджені, дружні. Таке запам’ятовується на все життя. І хочеться, щоб після війни ми продовжили спілкуватися.
«Я мрію створити сімʼю»
Хоча вдома на нього чекають із тривогою, підтримка родини — постійна.
— Щодня списуємося з батьками. Мама плаче, коли я їду після відпустки. Але вже звикли. Тепер для мене головне — Перемога. Думаю, може піти на офіцера навчатися. Але поки що — мрію про свою сім’ю. І точно знаю, що назад у Лісозахист вже не повернуся.
Владислав — один із тих, хто несе точність у війну. Його «Василина» не помиляється, а сам він щодня підписується під життям піхоти, яка дякує, коли над головою — працює артилерія.
Фото 40-ї окремої артилерійської бригади
