Всі найуспішніші комерційні корпорації будуються на основі дієвого Human Resource Management. Тобто вони орієнтуються на таланти і реальні морально-ділові якості…
У стилі кращих традицій абсурду російська пропагандистська машина на фініші липня 2025 року запустила чергову кампанію з дискредитації України — цього разу через фейкові «свідчення» про тортури над полоненими російськими військовими.
Як завжди, сценарій примітивний, актори — сумнівні, а ціль — нагнітання ненависті, відбілювання власних злочинів та перекладання відповідальності з хворої голови на здорову.
Ключовим інструментом цієї «розслідувальної бомби» виступила чергова кремлівська декорація — так званий Міжнародний трибунал з розслідування злочинів українських неонацистів. Якщо назва цієї структури викликає саркастичну посмішку, то так і задумано: вона настільки ж фейкова, як і її «міжнародність». Бо ні державного визнання, ні міжнародного статусу, ні правової легітимності цей «трибунал» не має. Його єдина функція — бути гучномовцем для дезінформації та фабрикацій, створених у кремлівських кабінетах.
Цього разу на екрани вийшло нове відео, де чоловік у військовій формі рф (очевидно, чиєсь акторське амплуа з надто сухим обличчям для «жорстоких побоїв») розповідає про «катування» у полоні: мовляв, били, ламали ребра, принижували. Але, як завжди, жодних медичних довідок, жодного відео або фото доказу, навіть елементарних слідів на тілі — немає. Не видно ні рубців, ні синців, зате видно натхненне зачитування заготовленого тексту. Грим? Можливо. Акторська майстерність? Ну, хіба в межах провінційного театру.
Ключовий абсурд полягає в тому, що кремлівська пропаганда вдає, що забула: у справжніх міжнародних структурах, як-от Міжнародний кримінальний суд, докази перевіряються, фіксуються, проходять юридичну експертизу. А тут — один ображений «очевидець» з досвідом театру одного актора і трибунал, в якому судді — ті самі люди, що і режисери вистави.
Та й з погляду логіки — це має такий вигляд, ніби росіяни намагаються вигадати «катування», щоби хоч якось зрівнятися з тим жахом, який самі коять: Буча, Ізюм, Маріуполь, катівні у Токмаку, Оленівці й тисячі інших епізодів, зафіксованих міжнародними правозахисними організаціями. Але від реальності тікають — бо в ній вони злочинці.
До речі, в самій рф уже настільки довірилися власному фейковому дзеркалу, що почали цитувати вигадки «трибуналу» в офіційних заявах. Що далі? Присудять Україні заочний розстріл у підвалі Держдуми?
Україна вже не раз наголошувала: дотримання Женевських конвенцій — один з ключових стандартів, яких дотримуються наші військові. Якщо випадки порушень і трапляються — вони розслідуються належними органами. А не в «міжнародному трибуналі», створеному в «Однокласниках».
Фейкова структура — фейкове «правосуддя». Як і завжди, за браком правди — знову театр. Але світ більше не аплодує. Йому вже набридло бачити, як росіяни самі себе дурять і вимагають повірити в їхню хворобливу фантазію. А Україна тим часом воює не лише на фронті — а й за правду, яка завжди має значно довший термін придатності, ніж будь-який російський фейк.
