Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
У час, коли технології автономного озброєння формують нові горизонти війни, підводні дрони можуть вийти на передову як один із найбільш перспективних і малодосліджених напрямів.
Їхня роль у розвідці, мінних операціях, та навіть прямому бойовому застосуванні стає все більш значущою для держав, що ведуть активну оборону на морських фронтах або прагнуть утвердити свою присутність у стратегічних водах.
В Україні, яка перебуває на передовій військових інновацій в умовах повномасштабного вторгнення, тема автономних морських систем набуває нового змісту. Чи справді ці дрони можуть змінити баланс сил у Чорному морі? Які технології та розробки вже впроваджуються, а що ще залишається на рівні концепцій?
Про це та більше кореспондент АрміяInform поговорив з експертом з питань озброєння та новітніх технологій Богданом Долінце, який детально оцінює потенціал безпілотних підводних платформ як в українському контексті, так і на глобальній арені.
— Пане Богдане, які, на вашу думку, ключові технології використовуються у створенні підводних дронів? Що є власною розробкою, а що — інтегрованим рішенням?
— Говорячи про українські підводні безпілотні системи, зазначу, що декілька вітчизняних виробників вже працюють у цьому напрямку. Є проєкти, які розробляють як для застосування на середню, так і велику дальність. Тобто по середній, то тут маємо на увазі кілька сотень кілометрів, а щодо великої, то це вже від близько тисячі й більше. Останні здатні закрити фактично весь периметр Чорного моря.
Щодо даних систем в цілому, то поки що, на жаль, серійних або масових виробів на ринку не спостерігаємо. Але ми бачимо, що є суттєвий потенціал у таких рішень, зважаючи на декілька чинників.
Перший, це те, що безпілотники даного типу можуть становити серйозну загрозу для будь-яких надводних та підводних цілей. Тобто мова йде як про підводні човни, так і про надводні плавзасоби ворога.
Крім того, такі системи можуть виступати як засіб для доставки інших типів автономних або безпілотних платформ чи систем до ворожих берегів. Це можуть бути як повітряні БПЛА, а можливо, навіть і платформи-амфібії. Діставшись берега, вони можуть бути десантовані з такого підводного безекіпажного човна. Або ж здійснювати повітряні операції за аналогією, як це вже здійснювалося з морських дронів типу «Магура».
Тобто переважно українські виробники вирішують завдання створення базових платформ, які могли б виконувати спочатку завдання в підводному просторі. І після цього вже можливий подальший розвиток у вигляді розширення їхнього функціоналу.
Крім того, маємо розуміти, що такі системи можуть бути не тільки ударними. Якщо розглядати апарати малого радіуса дії, то це — безпілотники-камікадзе. І їх я б відніс навіть не стільки до родини підводних дронів, а, напевно, дронів-торпед.
А повноцінні комплекси, наприклад, той самий український підводний безпілотник «Марічка», який має діаметр 1 метр і довжину 6 метрів, по факту може належати до класу надмалих підводних субмарин. Він може нести значну кількість різного корисного навантаження, обладнання і додаткових систем, які дозволяють виконувати цілу низку завдань. Вони можуть виступати в ролі плавучих ретрансляторів, рухомих станцій РЕР та РЕБ, авіаносцями для дронів малої та середньої дальності.
Зокрема, мати свій окремий боєкомплект за аналогією з модернізованими морськими дронами «Магура», які здійснюють знищення повітряних цілей із використанням тих самих ракет AIM-9 Sidewinder або Р-73. Або ж отримати на озброєння певний арсенал торпед.
— Ви зазначили, що, на відміну від повітряних БПЛА, в Україні поки що не багато виробників таких безпілотних підводних плавзасобів. Напевне, це пов’язано з тим, що подібні проєкти тільки розробляються. А потенційно: які виклики виникають під час розробки систем навігації, комунікації чи виявлення під водою?
— Оцінюючі складнощі, які виникають під час роботи тих же бортових систем, які розміщуються на таких платформах, зазначу, що їхнє функціонування в підводному середовищі є достатньо ускладненим, адже радіохвилі на морську глибину не проходять. І це створює низку викликів для таких виробів.
Тобто фактично є рішення у вигляді так званих погружних систем. Це коли сама субмарина може знаходитися під водою, йдеться про глибину в декілька метрів, а частина приймально-передавального обладнання перебуває над морською поверхнею. Це дозволяє забезпечити навігацію та зв’язок із центром керування.
Але, звісно, це така напівміра, і вона має більше недоліків, ніж переваг з тими ж самими морськими дронами. Тому нині ключовим викликом є створення повноцінних підводних платформ, які могли б працювати на глибині декілька сотень метрів. Але знову-таки, поки що існує низка завад. Перш за все — це підводна навігація, можливість здійснювати виявлення і визначення координат самої системи для забезпечення її фактичного орієнтування і пересування під водою.
І для цього, як правило, може використовуватися достатньо дороге вбудоване приладдя. Тут переважно мова йде вже не про власні розробки, а про купівлю готових рішень, які використовуються, наприклад, у кораблях тощо. Тобто обладнання, яке функціонує незалежно від систем GPS. Наприклад, високоточні лазерні гіроскопи, але вартість таких рішень на порядки є дорожчою.
Звісно, періодично такі безекіпажні субмарини можуть підійматися на поверхню для здійснення коригування своїх координат. Зокрема, наприклад, випуску відпрацьованих газів, якщо для їхнього переміщення використовуються двигуни внутрішнього згоряння, бо їхнє стале функціонування вимагає додаткової технології забезпечення повітрям такого процесу в роботі рушія: відведення продуктів горіння.
Природно, що важливим є розвиток для подальшого використання у профільних безпілотних апаратах і напрямку так званих безвихлопних двигунів. Це спеціальний клас моторів, які використовуються на підводних човнах: технології, відомі ще з часів Другої світової війни. Це підводні човни, які мали можливість від декількох годин до декількох діб перебували під водою в автономному плаванні.
Але це ще один з ключових викликів для розробників, адже використання електричної тяги, електродвигунів, воно, з одного боку, є на порядок легшим завданням, надає можливість працювати таким субмаринам в замкненому циклі, тобто без відкритого повітря. Але їхня ефективність є нижчою. Та й для забезпечення роботи таких електричних рушіїв необхідна занадто велика кількість спеціальних батарей, які є важкими: вони зменшують корисне навантаження, ефективну дальність роботи таких підводних систем, збільшують їх розмір.
— Чи застосовуються елементи автономного ШІ в профільних дронах? Яка нині ступінь самостійності їхніх дій?
— Станом на сьогодні інформація щодо використання елементів машинного навчання або штучного інтелекту в таких системах відсутня. Це не означає, що ці рішення не можуть застосовуватися вже зараз або в найближчому майбутньому. На мою думку, нині основним викликом є не стільки вдосконалення підводних платформ з точки зору автоматизації її можливостей шляхом використання штучного інтелекту.
Адже ще лишається невирішеними ціла низка технічних, достатньо складних завдань, які саме забезпечують так звану живучість такої субмарини. Це і можливість виконання завдань протягом декількох діб або тижнів, і здатність долати достатньо великі відстані. Звісно, елементи машинного навчання або штучного інтелекту можуть підвищити ефективність. Але той рівень, який поки що ми маємо, він не дозволяє ефективно виконувати ці завдання.
І навіть з інтеграцією елементів штучного інтелекту, те зростання, яке можна отримати, воно все одно не дозволяє забезпечити очікуваний рівень автономності для подолання відстаней до заданих координат або цілей. Тому, в принципі, запиту на розвиток штучного інтелекту у цих платформах станом на сьогодні ще немає. Але, повторюся, в майбутньому він може і має з’явитися.
— Як кажуть, на кожну дію є протидія. На вашу думку, як забезпечується стійкість підводних дронів як до радіоелектронної боротьби, так і для, скажімо, природних і штучних перешкод?
— Говорячи про протидію таким підводним апаратам, то, в першу чергу мова йде про системи ідентифікації та виявлення у противника. У тому числі, про так звані розвідувальні підводні буї, які збирають інформацію щодо сигнатур і звуків, які випромінюються в підводному просторі. Аби виявляти та ідентифікувати такі системи саме за їхнім акустичним слідом.
По-друге, це створення фізичних перешкод у вигляді загороджень. Тобто з використанням сіток. Як правило, такі безпілотники можуть бути достатньо вразливими при застосуванні подібних рішень. Адже йдеться про загородження з глибиною постановки та розгортання площами в сотні метрів. Якщо ми говоримо про прибережні зони, там вони можуть бути меншими за обсягами.
Ще одна важлива складова, це розстановка загороджувальних морських мінних полів, які б дозволяли у разі зіткнення безпілотника з ними знищувати його шляхом підриву.
Але якщо виникають такі різнопланові загрози слід згадати й той факт, що, як правило, такі безпілотники можуть працювати в так званому режимі очікування. Тобто досягнувши якоїсь точки або координати, вони можуть переходити в «сплячий режим» радіомовчання. А після цього оперативного очікування активовуватися, наприклад, у разі виявлення якихось ворожих суден в радіусі дії. І виявити противнику таку «розумну морську міну» практично неможливо, чи принаймні воно буде дуже ускладненим.
— А що вам відомо про ті функції, які можуть виконувати українські підводні дрони в зонах бойових дій?
— Відразу зазначу, що на цей час інформації щодо підтверджених фактів практичного застосування відповідного озброєння поки що не було. Тому я б визначив цей напрям діяльності вітчизняних підприємств ОПК як такий, що перебуває в процесі розвитку.
Щодо можливих перспективних завдань для такої техніки, то серед них я бачу, в першу чергу, це проведення операцій з розвідки, збору відомостей щодо обстановки на морі та в підводному просторі для виявлення ворожих човнів, субмарин, кораблів тощо. В другу чергу, це виконання диверсійно-підривної діяльності в тилу ворога.
Ще одним напрямом завдань для підводних безпілотників стане залучення цих апаратів для підтримки наземних операцій. Такі дрони можуть бути носіями ретрансляторів і виконувати завдання виключно в заданий період доби.
Під час реалізації оперативних задумів вони можуть підніматися з-під води і ставати активними точками для ретрансляції або передачі радіосигналу на невеликі відстані, що зробить цей процес достатньо захищеним, складнішим для виявлення ворогом і менш чутливим до втручання засобів РЕБ. І тому заглушити такі системи буде дуже складно, а в деяких випадках — практично неможливо.
І так само по завершені місії, такі безекіпажні апарати можуть, знову таки, змінювати свою дислокацію, занурюватися, залягати на дно. І чекати своєї активації до наступної спецоперації, про термін якої знатимуть лише ті, хто оперує цими безпілотниками.
— Традиційне для наших з вами розмов запитання — про перспективи окремих видів озброєння і спецтехніки. Якою ви бачите еволюцію подібних технологій у найближчі роки?
— Оцінюючи майбутнє таких підводних систем я маю зазначити, що їхнє виробництво в Україні навряд чи стане масовим. Тому що основні загрози й засоби, яким вони мають протидіяти, містяться під водою та над водою. А як ми знаємо, завдяки ефективності операцій, проведених Силами оборони, ворог на сьогодні достатньо активно не здійснює бойові заходи в Чорному морі.
Тобто фактично широкого застосування на полі бою цих систем для України немає. А от для острівних, морських держав, наприклад, Великої Британії цей підвид дронів може бути одним із ключових. Або, наприклад, так само і для острова Тайвань, де є постійна, так би мовити «24/7/365» потреба у забезпеченні захисту острову, передовсім, від кораблів та підводних човнів. Якраз там ці системи можуть мати надзвичайно великий вплив і попит.
Повторюсь: ось в Україні поки що такого значного попиту на них ми не бачимо, бо в нас триває переважно сухопутна війна. Але в майбутньому ці системи можуть насамперед застосовуватися для виконання якихось спецоперацій або особливих завдань. Передовсім в інтересах спецслужб, тобто СБУ, ГУР Міноборони тощо.
Щодо шляхів розбудови даного сегмента спецтехніки, то я б тут виділив напрямок розвитку їхньої автономності. Тобто можливостей таких систем самостійно виконувати визначений обсяг завдань в умовах режиму радіомовчання. Скажімо, коли ми говоримо про використання проти таких дронів тих самих загороджувальних сіток, то це наділення таких безпілотників можливістю самостійно себе з них звільняти.
Або здійснювати пошкодження таких сіток для того, щоб утворити отвори, через які інші безпілотні системи зможуть дістатися визначеного району чи цілі. Після цього такі безекіпажні субмарини зможуть потрапляти вже в середину захищених об’єктів морської інфраструктури, як-от російські морські порти, і там здійснювати знищення або ураження кораблів безпосередньо на місцях їх стоянок. І це вже може виконуватись, припустимо, з використанням елементів штучного інтелекту.
