Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Андрій на війні з перших днів широкомасштабного російського вторгнення. Він – бойовий медик зенітної ракетної Херсонської бригади.
Його історію розповіли в командуванні Повітряних Сил ЗСУ.
Андрій мобілізувався, щоб захищати Україну та власну сім’ю — дружину й двох синів, найменшому тоді ледь виповнилося пів року.
«Життя рідних, майбутнє наших дітей – це головна мотивація для усіх, і я не виняток. Розумів, що можу бути корисним у війську — чи як воїн, чи як медичний працівник. Тому, не роздумуючи приєднався до ЗСУ», — розповідає захисник.
Зараз Андрій виконує бойові завдання у складі Зведеної стрілецької бригади ПС ЗСУ. Його обов’язки — надавати оперативну медичну допомогу, евакуювати поранених, перевозити їх до стабілізаційного пункту.
Операційна за крок від лінії вогню: як працює передова хірургічна група
«Це якщо говорити загально про обов’язки», — посміхається Андрій. «Бо, у моменти порятунку я можу бути не лише медиком, але й водієм, механіком. Якщо ти борониш Україну — вміти потрібно все!».
Андрій згадує ситуацію, як власноруч вивозив поранених побратимів практично «з нуля». Їхали замінованою дорогою, яку ворог міг дистанційно підірвати у будь-яку мить.
«Пересувалися на авто максимально швидко і водночас хірургічно акуратно. Лямки дверей бронемашини клацнули, відкрилися – і в тебе 20-30 секунд перемістити побратима всередину, заскочити назад у кабіну і знову тиснути на газ. Тоді вдалося врятувати десятеро наших воїнів», — ділиться спогадами Андрій.
За його словами, нині більшість поранень відбуваються через атаки ворожих fpv-дронів та артобстріли, найчастіше – це осколочні ушкодження та акуботравми. Він постійно навчає воїнів як надавати правильну домедичну допомогу – призупинити кровотечу, накласти турнікет, бандаж, зробити тампонування.
«Усі українські захисники під прицілом ворога, і медики — також. Більше того, коли росіяни бачать медика — для них це наступна ціль після командира», — розповідає Андрій. «Вони зацікавлені, щоб нам не вдавалося рятувати воїнів, ставити їх на ноги. Бо, після реабілітації наші захисники повертаються і прагнуть у бій ще дужче. Виконують бойові завдання з особливою наснагою, і окупантам тоді зовсім непереливки!».
Андрій має медаль «За врятовані життя», але найбільша цінність для нього — слова вдячності від побратимів за допомогу.
Невдовзі Андрій матиме змогу на деякий час поїхати та побачити рідних — дружину, синів, він вже будує плани сімейного відпочинку, сповненого посмішок та радості.
А далі — він повернеться у підрозділ, бо твердо вирішив, що боротиметься за українське майбутнє до остаточної перемоги над окупантами.
