Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
«Цікаво, що вже за кілька днів на те саме місце вони притягнули нову гармату. Звісно, ми знищили її знову», — усміхається майор Андрій Іус, начальник артрозвідки Поліської бригади. У його підрозділу — понад 200 підтверджених знищених цілей. Бо кожен постріл — не навмання, а результат розумної тактики.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади.
«Наші цілі — не лише техніка, — пояснює майор. — Ми б’ємо по тих, хто координує, керує, підвозить. Треба бачити більше — не просто стріляти, а розуміти, куди вдарити, щоб усе посипалося».
Андрій упевнений: артрозвідка — це не про грубу силу.
«Треба бути всебічно розвиненим. Тут важлива і математика, і фізика. У наш підрозділ потрапляють тільки через співбесіду. Це має бути людина з мізками», — каже він.
Одну з типових історій згадує з Торецького напрямку: «Ми виявили розрахунок гармати. За 15 хвилин уже по них прилетіло. Це якраз у той момент, коли заряджали черговий снаряд. Мінус гармата. Мінус цілий розрахунок».
Здавалося б, ворог мав би зробити висновки. Але ні — через кілька днів на те саме, вже пристріляне місце, росіяни знову притягнули гармату. І знову втратили її.
«Їм своїх людей не шкода. Вони беруть кількістю», — пояснює Іус. Тому десантники намагаються реагувати навіть на поодинокі цілі.
«Якщо хоч один добіжить — за ним, як таргани, полізуть інші. Скупчення, штурм. Тому краще ламати їхні плани ще на підході», — додає офіцер.
За ефективне планування і точну реалізацію бойових завдань Головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський нагородив Андрія Іуса почесним нагрудним знаком «Срібний хрест».
Як повідомляла АрміяІнформ, головна медична сестра медроти 95-ї бригади ДШВ Наталія Висоцька, яка вижила після підриву медичного автомобіля на міні та отримала другу групу інвалідності, повернулася у стрій, бо, за її словами, не може пробачити собі, що тоді вони не доїхали до пораненого.
