На цих підступах оборону тримає 54-та окрема механізована бригада імені гетьмана Івана Мазепи. На початку 2026 року її очолив полковник Вадим Черній із позивним «Несквік»: «Можна…
24-річний боєць батальйону безпілотних авіаційних комплексів Андрій, батько трьох дітей, молодшому з яких — лише 2 місяці, маючи повне право на звільнення, залишається у строю, бо, за його словами, саме тут, у новій бойовій родині, він робить свій внесок у те, «щоб росіяни не дійшли до мене додому».
Про шлях бійця від механіка-водія евакуаційної машини до оператора FPV-дронів розповіли на сторінці 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Андрій чотири роки у ЗСУ: спершу строкова служба, потім контракт у ремонтно-відновлювальному підрозділі. Попри те, що підрозділ вважався тиловим, він майже весь час працював на «нулі» — як механік-водій БРЕМ-1 витягнув із поля бою понад тисячу одиниць техніки: танки, БМП, БТРи, САУ, вантажівки.
Одного разу його екіпаж під проливним дощем, за 250 метрів від ворога, витягував «беху», що застрягла у власній траншеї. А на Донеччині, працюючи поруч з російськими евакуаційними екіпажами, вони затрофеїли дві БМП-2, одну — цілу, з повним боєкомплектом.
Ця робота — смертельно небезпечна. На очах Андрія загинули побратими: «Щойно двоє зістрибнули з броні, щоб підчепити машину, як прилетіла арта. Один загинув, інший поранений. Я вижив тільки тому, що сидів за важелями».
Андрій знає, як керувати будь-якою машиною — від радянського танка до сучасної натівської броні. За безстрашність нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Як один із кращих механіків-водіїв його відправили на навчання до Німеччини, де він освоював Bergerpanzer-2 на базі Leopard. «Коли німецький інструктор побачив мене за роботою, сказав: «Ти дуже хороший механік-водій. Я нікому не дозволяв їздити на цій машині на 4-й передачі — ти перший», — згадує Андрій.
Після трьох років у евакуаційному підрозділі Андрій перевівся до 128-ї бригади. Офіцер батальйону безпілотних систем Андрій Задорожний, який, на жаль, загинув у квітні, запропонував йому спробувати себе оператором дрона. Тепер боєць працює з оптоволоконним FPV-дроном: «Я залітав у ворожі бліндажі й бачив усе чітко — аж до деталей генератора».
Вдома, на Полтавщині, на нього чекають дружина й троє дітей: 4-річна донька, 2-річний син і немовля. «Те, що діти ростуть без мене, — складно. Донька дзвонить мені навіть на позиції: „А, ти знову в ямі! А коли додому приїдеш?“. Я хочу дати своїм дітям усе, чого сам не мав. Тому залишаюсь тут — роблю те, що маю робити. Бо мій дім — усього за 200 кілометрів від ворога».
Як повідомляла АрміяInform, у ситуації, що звучить, як сцена з кінофільму, український військовий, не маючи при собі зброї, взяв у полон озброєного російського окупанта, який випадково заблукав у його окоп.
