Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
34-річний Нікіта Фомічов, уродженець міста Пєнза. Перед тим як поїхати на війну працював на виробництві лимонаду, оператором упаковувача. До армії потрапив, можна сказати, за типовим сценарієм.
Матеріалом поділилась 82 окрема десантно-штурмова Буковинська бригада у своєму Телеграм-каналі.
«Сидів пив пиво під під’їздом після роботи. Мимо проїжджав поліцейський УАЗ, підійшли співробітники, забрали в відділок. Там спитали ким працюю, яка зарплата. І запропонували роботу», — каже полонений.
Як сказали Нікіті, робота мала полягати у виїздах в колишню зону бойових дій, відчищати ліс від будівельних відходів, які солдати залишили після себе. Якщо знаходили рештки солдатів, складати в пакети. Але вже у військкоматі виявилося, що справжня робота яку пропонували — контракт з армією росії.
Подальший маршрут цілком стандартний: Ростовська область, Луганськ, звідти в Донецьк. Колектив, в якому був полонений, він оцінює не надто високо.
«65-70% людей, що підписали контракт — це люди, котрі 10-15 років вели аморальний спосіб життя. Алкоголіки, наркомани. Люди не витривалі, морально непідготовлені. Якщо він 20 років, вибачте мені, пив під забором, як він різко може встати, надіти на себе 40 кілограмів і бігти 10 кілометрів», — каже Нікіта.
Про перебування у зоні бойових дій спогади надзвичайно неприємні. І, як згадує полонений, їх взагалі до цього не готували. Ні фізично, ні морально.
«Якби я міг уявити, що так буде, я б краще вибрав 337-ю статтю КК РФ. Це 5,5 років колонії, але ніякі гроші не потрібні, нічого взагалі не треба. Це дуже страшно. Хто туди йде, люди не розуміють», — згадує чоловік.
А ось про полон, і те, як він туди потрапив, спогади загалом позитивні.
«Ми чотири дні не могли води випросити, а вони нас одразу напоїли, дали їжі. Ні разу нас ніхто не принизив, не образив, не ударив. Єдине, що вони нам говорили: так, хлопці, лопатки в руки, нумо окопуватися. Ну, тобто все, щоб було безпечніше, і якось тут певний час з ними пережити», — розповідає полонений.
Окремо Нікіту вразило ставлення українських військовослужбовців до своїх побратимів. У тому числі поранених та загиблих.
«Нас «трьохсотих» не забирають. Про «двісті» взагалі мовчу. А тут тільки чоловік «трьохсотий» — одразу забрали. Для мене теж було потрясіння, яке у них відносини до людей. Знову ж таки, ми 4 дні просили водичку нам скинути. Нам за 4 дні двічі скинули 2 по 0,5 води. І то, ми одну не знайшли», — згадує полонений.
Рішення здатись у полон, Нікіта називає найкращим. Тому що за його словами ставлення в полоні навіть краще, ніж від побратимів в рядах армії окупанта.
«Я для себе прийняв рішення пожити. З того КамАЗу, 30-40 людей, яким нас везли в Донецьк, залишився тільки я. Ну, думаю, що там історія з іншими КамАЗами така ж. Я зрозумів, що зробив найбільшу дурість у своєму житті, підписавши контракт і прийшовши на чужу землю», — каже Нікіта.
Як повідомляла АрміяInform, південний військовий округ зс рф безповоротно втратив щонайменше 28% військовослужбовців з-поміж засуджених осіб.
До речі, якщо вас цікавить спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
