Спрощена процедура повернення із СЗЧ дає змогу військовим частинам легше вирішувати бюрократичні питання та сприяти поверненню військовослужбовців до лав Сил оборони. Про це в коментарі…
Сержант ЗСУ Андрій служить в одному з ТЦК та СП у Харківській області. До цього встиг повоювати на сході й отримати поранення.
Що знаходили українські військові, коли заходили до будинків, де жили російські військові у районі Ізюму, Балаклеї? Та як до Андрія ставляться у його рідному селі сьогодні? Про це він розповів нашому кореспонденту.
Найбільше вразило: де вони жили — їли, спали — то там же і до туалету ходили
«У ЗСУ я опинився у 2022-му році. 3-го березня пішов до свого ТЦК. Спочатку потрапив до роти охорони. Виконував задачі у районі Ізюму, Балаклеї. Потім направили мене до 54-ї бригади.
…Під Ізюмом, Балаклеєю ми прочісували щойно звільнені селища, шукали росіян, які не встигли втікти і ще ховалися у підвалах, посадках. Був ризик, що противник міг перевдягатись у цивільний одяг і на крадених автомобілях виїжджати.
Але ми їх вираховували по військових берцях.
Згодом ми знаходили у підвалах будинків, де жив ворог, складені у мішках і коробках сервізи, жіночі шуби, чоловічі дублянки, дитячий одяг, унітази. І знаходили їхню військову форму, вони її кидали там і перевдягались у цивільну.
Але найбільше вразило, що там, де вони жили — їли, спали — то там же і до туалету ходили, вибачте.
Знаходили ми там також багато закопаної зброї російської, оці автомати їхні АК-12, «цинки» з набоями. Видно було, коли свіжа земля нарита, там ми й шукали.
Згодом, коли я вже у 54 бригаді виконував задачі у Донецькій області, то там в основному я разом з іншими хлопцями тримав позиції, відбивав ворожі штурми.
Я у 24 роки добровільно пішов воювати, отримав поранення і тепер таке слухаєш
Одного разу ми йшли на позицію, поміняти людей. Нас крили мінами, хоча не влучали по нас. Ми під ялинками пересувались. Але одна міна таки між нами впала. Зі мною був ще мій рідний брат там. Виходить я собою брата закрив… Він менше постраждав. Ще один хлопець був там, то йому взагалі ноги перебило.
Вибухом мене відкинуло метри на два вбік. Брат мій всіх нас під дерево відтягнув і там вже надавав нам першу домедичну допомогу. Організував нам евакуацію.
У мене на ногах перебило нерви. Досі одною ногою майже не можу ворушити, а друга — завжди, як заніміла, не відчуваю стопу. Деякі уламки у нозі так і залишились.
Звісно, згодом мене перевели на службу до ТЦК.
І спочатку я їздив на оповіщення громадян. То від них чув різне… І знаєте, неприємно було. Бо я у 24 роки добровільно пішов воювати, отримав поранення і тепер таке слухаєш.
Але частина людей як раз навпаки — все розуміють. І з ними приємно спілкуватись.
Хоча у селі, де я живу, мені ніхто нічого поганого не скаже, бо знають, що окрім мене, у мене батько служить, брат служить, дядько мій вже загинув…”.
