А відтак — і наближення українського військового взуття до стандартів НАТО. АрміяInform запитала в Центрального управління розвитку матеріального забезпечення Міноборони України…
Схоже, російські телеграм-канали остаточно перетворилися на хворобливу суміш кримінальної хроніки та бойовика третього сорту, де всі ролі злодіїв обов’язково виконують українські військові.
Вигадали злочин? Додай туди «військовослужбовець ЗСУ» — і новина готова. Фактів? Не треба. Ворог і так «вірить».
Фейк № 1: військовий vs поліція? Насправді — дядько 47 років без шевронів
Один із таких новоспечених блокбастерів стосувався нібито конфлікту між «військовим ЗСУ» та працівником поліції в Харкові. Мовляв, «захисник» не захотів показувати документи і влаштував побоїще.
Правда, як завжди, розбиває сюжетну лінію пропаганди в перших же кадрах: у Харківській обласній прокуратурі чітко заявили — чоловік, який справді напав на поліцейського, не має жодного стосунку до Збройних Сил України. Взагалі. Жодного. Навіть бронік у нього був хіба що у фантазії фейкоробів.
Фейк № 2: пенсіонерка, прикраси та «військові» — у реальності все банальніше
Ще один серіал у стилі «ЗСУ атакує» розіграли російські канали навколо пограбування 65-річної жінки в Холодногірському районі Харкова. За фейковими даними — напад вчинили військові.
Насправді, як повідомила поліція, винуватцями були двоє рецидивістів, яких швидко затримали. Ні жодної форми, ні статусу військовослужбовця, ні навіть повістки в руках — лише кримінальне минуле й жага до наживи.
Але, згідно з мануалами «Соловйов і Ко.», якщо вже щось трапилося в Україні, значить, винні військові.
Звідки ростуть ноги фейків
Усе просто. Ці вкиди — не випадковість і не журналістська помилка, а цілеспрямована інформаційно-психологічна операція. Її мета — дискредитувати тих, хто тримає фронт. Бо коли захисник перетворюється в очах цивільного на «потенційного злочинця», руйнується довіра. А без довіри — менше підтримки, більше втоми, менше мотивації.
Ворог бʼє туди, де ми найсильніші — в єдність
Українське суспільство сьогодні — це тандем військових і цивільних, що тримаються разом попри все. І саме цю зв’язку намагається підточити ворог. Фейки про «п’яних ТЦК в кюветах», «злочини у формі» та «мародерів із ЗСУ» — це спроба запустити розкол між окопами й тилом.
На жаль для російської пропаганди, українське суспільство не ведеться на «одягнутого в піксель» рецидивіста. Бо ми добре бачимо: захисник — це той, хто під обстрілами тримає позицію, а не той, кого зловили за сумкою пенсіонерки.
А от фейкарі — це справді окремий батальйон. Вони не воюють, не пишуть правду, не мають совісті. Зате в кожній новині — свій «герой» у пікселі. І чим більша брехня — тим жирнішим шрифтом.
