Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
У російському інформаційному цирку новий номер: мовляв, у рф накопичилось 40 тисяч тіл українських військових, які Україна «відмовляється забирати».
Кажуть, лежать собі, чекають на обмін. Холодні, мов рефрижератори. Очевидно, російські пропагандисти вирішили змішати стратегію залякування, брехні та тотального абсурду. Бо якщо вже брешеш — то бреши масштабно.
Що?! 40 тисяч? Та в кремлі чи калькулятор зламався, чи фантазія від спеки перегрілася
Почнемо з того, що 40 тисяч тіл — це не просто багато. Це астрономічно багато. За весь час широкомасштабної війни з 2022 року — навіть з урахуванням усіх боїв, всіх напрямків, усіх гарячих точок — таких масштабів загиблих з боку ЗСУ просто не існує. І не існувало. Ні у звітах, ні в цифрах, ні в реальності.
Але російські телеграм-канали живуть у паралельному всесвіті, де все можливо: там українців у кожному селі по батальйону, HIMARS стріляють думками, а холодильники з тілами — головна гордість міноборони рф. Така собі «моргова діп-стейт стратегія».
Кому вигідна ця історія?
Росія програє війну не лише на полі бою, а й в очах світу. І їм життєво необхідно перетворити Україну з жертви на нібито цинічного гравця. Тому запускають «інфо-снаряди» — типу: «Українці самі не хочуть забирати своїх мертвих героїв».
Звучить жорстко? Саме на це й розрахунок. Бо кремлівські методички давно працюють за принципом: «Шокуй, повторюй, вигадуй, знову повторюй». Логіки не треба — треба картинка з рефрижератором і озвучка типу: «Ждут своих, а их не забирают».
Реальність значно нудніша, ніж фейк
Реальність у тому, що обміни тіл — це складний, точний, болісний процес. Кожне тіло — це чиясь історія, чийсь син, чийсь побратим. Ми ідентифікуємо, перевіряємо, повертаємо з честю.
Але росія пропонує «заберіть усе скопом». Без обліку. Без даних. Без жодної поваги до полеглих. Просто — «м’ясо». Їм зручно в цьому залишатися. Нам — ні.
І тут — суть російського фейку
Цей фейк — не про тіла. Цей фейк — про емоції. Про спробу вдарити в найболючіше. Щоб українці засумнівались у своїй державі. Щоб матері почали кричати на владу. Щоб хтось повірив: «а може, й правда, що 40 тисяч десь там лежать?»
Але ми не вчора прокинулись. Ми знаємо, як працює цей механізм. І ми не дамо використати пам’ять наших воїнів для розгону ворожих наративів.
Як насправді
Насправді ми забираємо кожного. Через обміни, через переговори, через паузи, через складнощі, через небажання ворога виконувати навіть базові домовленості. Ми забираємо — і будемо забирати. Бо за цим — правда. А 40 тисяч — це просто чергове брехливе число в кремлівській рулетці.
Фейк смердить, а справжній біль — мовчить
І коли вони знову запустять цифру «50 тисяч», або «100», або «вся армія ЗСУ лежить у Сибіру» — згадайте: це не правда. Це — спроба вбити в нас віру в себе. В армію. В державу. В людяність.
Але ми не вони. Ми не торгуємо тілами. Ми повертаємо героїв додому.
Навіть якщо доводиться чекати.
