Міжнародну делегацію на чолі з координаторкою з питань охорони громадського здоров’я МКЧХ Аною Лусією Буено та керівником проєкту з фізичної реабілітації та інклюзії Суджитом Пандою зустрічав…
Війну він побачив на власні очі ще на початку 1990-х у Югославії, беручи участь в українському миротворчому контингенті. Сьогодні, попри інвалідність, подолану завдяки спорту, та численні контузії, медик із позивним «Фанат» рятує життя українських воїнів у складі бригади берегової оборони.
Про життєвий і бойовий шлях «Фаната» розповіли на сторінці 39-ї окремої бригади берегової оборони.
«Я проходив строкову службу, до нас приїхали, відібрали чотирьох хлопців, зокрема мене — так я потрапив до спецбатальйону в Сараєво. Тоді мені було 19 років, — згадує „Фанат“. — Займалися охороною колон, супроводжували евакуацію цивільного населення, стояли на блокпостах. У бойових діях участі не брав, але вже тоді дізнався, що таке обстріли з усіх видів зброї».
Повернувшись до цивільного життя, згодом зіткнувся з проблемами зі здоров’ям — у 2014 році отримав інвалідність. «Мав грижі у шийному відділі, черепний тиск і так далі. Кілька місяців ледве ходив, — розповідає. — Коли трохи відпустило, пішов у спортзал, зайнявся пауерліфтингом. Потроху збільшував навантаження — і зрештою дійшов до рівня професійного спортсмена». Перед великою війною готувався до серйозних змагань, але, як каже сам із посмішкою, доля вирішила випробувати сили «в іншому».
На другий день вторгнення він уже був у ТЦК. Професія медика знову наздогнала його: спершу бойовий медик роти, потім — головний сержант стрілецького взводу, а навесні 2023-го через нестачу медиків — у медпункті. Саме тоді розпочалась операція на лівому березі Дніпра, де роботи було більш ніж достатньо.
«Ми чергували й чекали поранених. Ніколи не знаєш, скільки буде хлопців і в якому стані, — розповідає. — За лічені хвилини маєш надати допомогу й вивезти. Важливо швидко й точно оцінити стан кожного — а це темна доба, хлопці брудні, в болоті». Пригадує випадок, коли боєць, що здавався стабільним, втратив свідомість через тяжкі уламкові поранення ніг — тримався лише на адреналіні.
Інколи доводилося шукати поранених під вогнем. «Ніч, безпросвітна темрява, над головою дзижчать FPV-дрони, а ми з червоними ліхтариками блукаємо сектором… Знайшли вчасно: в одного хлопця вже був гідропневмоторакс».
Та найболючіший спогад — загибель побратима, водія евакуаційної машини Ігоря. «Витягнув Ігоря з-під машини, але допомогти йому було неможливо», — каже з болем.
Попри наслідки контузій та біль у спині, «Фанат» продовжує рятувати. «Так, втома є. Як у всіх тут. Хоча, за моїми спостереженнями, про втому частіше говорять ті, хто не воює. А ми продовжуємо. Бо росіяни не зупиняються. Тому й ми не маємо права зупинитись», — резюмує він.
Як повідомляла АрміяInform, бійці 20-го полку безпілотних систем К-2 наочно продемонстрували, що буває з росіянами, які приїздять до чужої країни зі зброєю.
