Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
«Якщо хочеш вижити — маєш постійно вчитися і розвиватися», — переконаний Анатолій, офіцер одного з мотопіхотних підрозділів, який пройшов шлях від строковика до командира. Він повернувся з Європи, щоб стати на захист України, і тепер ділиться досвідом.
Про свій бойовий шлях та реалії війни розповів офіцер Анатолій на сторінці 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
Доля пов’язала простого хлопця з Бердичева з Українським військом ще у 2012 році, коли він пішов на строкову службу, а згодом підписав контракт. Після його закінчення встиг попрацювати в Європі, але навесні 2022 року, не вагаючись, повернувся додому та добровольцем пішов боронити Україну проти «путінської орди». Пройшовши необхідну підготовку та отримавши офіцерське звання, він зараз очолює підрозділ в 16-му окремому мотопіхотному батальйоні 58-ї бригади.
Про своє перше бойове зіткнення з ворогом під час повномасштабного вторгнення Анатолій згадує без зайвих емоцій, хоча події були надзвичайно напруженими. Це сталося в районі Пречистівки, на півдні Донбасу. «Нам повідомили, що на штурм наших позицій висунулося близько 150 росіян. Мій підрозділ стояв тоді на віддаленні, і ми знали, що на позиціях в той час перебувало втричі менше наших хлопців. То ж, ми вийшли на їх підтримку», — розповідає він.
Під час бою було дуже багато ворожих дронів. Анатолій відзначає цинізм російських пілотів БПЛА: «Російські пілоти не шкодували своїх штурмовиків: робили скиди, навіть, якщо їхній солдат потрапляв у зону ураження.» Проте, завдяки злагодженим діям українських захисників, «штурм противника було відбито та ворог з значними втратами в живій силі та техніці відійшов». Анатолій з гордістю каже про своїх побратимів, що «ніхто тоді не розгубився — всі працювали злагоджено».
На питання про найважливіші якості для піхотинця, офіцер, не задумуючись, відповідає: вміння швидко адаптуватися до нових умов, а також гарний слух.
«Після того, як в небі з’явилися дрони, гарний слух став важливішим за гострий зір. Раніше піхота найбільше боялася мінометів та артилерії, а зараз головний її страх — це саме дрони. Якщо хочеш вижити — маєш постійно вчитися і розвиватися», — пояснює він.
На щастя, за його словами, з навчанням проблем немає, адже поруч завжди є більш досвідчені побратими. «У нас всі хлопці бойові, колектив дружний. Я пишаюся своїми братами по зброї. Всі ми так багато вже пройшли, що зріднилися і тепер як одна сім’я», — ділиться Анатолій.
Як повідомляла АрміяInform, приказка «битий небитого не довезе» отримала нове, воєнне, прочитання на одному з напрямків фронту. Російські окупанти, намагаючись врятувати пошкоджений мотоцикл за допомогою іншого, в результаті втратили обидва «залізні коні» завдяки влучній роботі українських дронів.
