Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Росія давно перестала сприймати Євробачення як просто пісенний конкурс. Там, де весь цивілізований світ бачить майданчик для самовираження, свободи і музичного свята, російські пропагандисти бачать виключно «сатанинський шабаш у блискітках».
Конкурс, який в інших країнах викликає радість, у російських ефірах подається як західна деградація, де замість пісень — «розпусна ідеологія, що розмиває традиційні цінності».
Справжній маразм починається, коли в один голос на телебаченні та в Telegram-каналах коментатори намагаються довести, що кожен новий переможець — це не співак, а зброя масового культурного ураження. Особливо якщо на сцені — хтось із ЛГБТК+ спільноти. Реакція прогнозована: чергова істерика про «загниваючий Захід» і «душевнохвору Європу, що більше не співає, а кукурікає».
Замість «Євро» — «Інтер»: хто згадає стару добру епоху НДР?
Не витримавши конкуренції на реальному європейському полі, росія вирішила зіграти свою партію — в стилістиці 70-х років минулого століття. Відтак — із нафталінової скрині дістали «Інтербачення». І якщо хтось думав, що це — жарт, то ні. Все по-серйозному: вишиванки із Самари, балалайки в дуеті з баяном, підспівує дитячий хор з білорусі.
Офіційно — це «відродження великої культурної традиції», неофіційно — жалюгідна спроба створити «анти-Євробачення» в стилі «нам своє робить», але без свободи, без вибору й без шансів на популярність.
Цензуро, увімкни мікрофон
В «Інтербаченні» немає місця для «неправильних» тем. Будь-який натяк на інакшість, іронію чи сучасність — вирізається, забороняється і прирівнюється до «екстремізму». Залишаються лише стерильні куплети про мир, добро і «великого ведмедя, що несе любов слов’янським народам».
Як результат — музика стає штучною, як пластмасовий торт на вітрині. Гарний, рівненький, але абсолютно неживий. Тому що там, де немає свободи, — немає і справжнього мистецтва.
Коли кліпи — це бомби, а ноти — набої
Путінська росія давно зрозуміла: з танками у сучасний світ не ввійдеш, а от через пісню — запросто. Особливо якщо цю пісню подати з наративом про «вічні цінності», «збереження традицій» і «боротьбу з розбещенням». Так починається культурна війна. Не за території, а за світогляд.
«Інтербачення» тут — не просто концерт. Це арена, де формують образ «здорової нації», протиставленої «гнилому Заходу». І поки в Європі на сцені танцюють за права, в росії — викручують шию логіці й здоровому глузду.
Пісенна війна: фінал без аплодисментів
Росія, яка колись збирала мільйони глядачів на трансляції Євробачення, сьогодні веде з ним війну. Спочатку — образилась, бо її виключили. Потім — звинуватила в усіх смертних гріхах. А згодом — вирішила зліпити свій «конкурс», який навіть фанати «Газманова» дивляться з крінжом.
І ось найголовніше: там, де пісня мала б бути мовою любові, росія зробила з неї рупор агресії. Там, де сцена — це простір для єднання, вона створила бутафорську альтернативу, де всі співають однаково, бо бояться думати по-іншому.
«Інтербачення» — це коли ти не виграв бій, то придумав свій ринг, засудив усіх суддів, відгородився від публіки й пішов співати гімн сам собі в дзеркало.
І головне — щоб це дзеркало не тріснуло від сміху.
