На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
У Брюсселі відбувся Другий форум оборонної промисловості Україна — ЄС (DFNC2: EU Edition).
Захід, який організував Європейський Союз, приймав комісар з питань оборони і космосу Андрюс Кубілюс разом з міністром з питань стратегічних галузей промисловості Германом Сметаніним. У форумі взяли участь високий представник Європейського Союзу із закордонних справ та безпекової політики Кая Каллас та радник Президента України зі стратегічних питань Олександр Камишін.
Серед учасників зібрання був і знаний військовий експерт, заступник гендиректора компанії з виробництва засобів РЕБ Анатолій Храпчинський. Репортер АрміяInform попросив його поділитися враженнями від роботи цього заходу.
— Пане Анатолію, якою, на вашу думку, є основна мета форуму DFNC2: EU Edition і як цей захід може посприяти зміцненню співпраці між оборонними підприємствами України та ЄС?
— Якщо шукати головну метафору форуму, то це точка синхронізації. Не лише на рівні політичних заяв, а на рівні заліза, стандартів, інженерних підходів. Ми говоримо про перехід від «допомоги» до «спільного виробництва», від залежності до взаємодії.
На форумі ключовою темою стало стратегічне зближення України та ЄС у сфері оборонної промисловості. Стандартизація, уніфікація, технічна інтеграція — і це важливо. Але не менш важливо, що ми вже не просто наздоганяємо. Ми формуємо тон, Tone of voice нової оборонної реальності.
Україна не полігон, де тестуються нові технології. Ми ті, хто ці технології створює. І багато європейських рішень, з усією повагою, виявилися неготовими до війни такого рівня. А ось українські приватні компанії готові. Саме тому так важливо, щоб політичні еліти ЄС чули голос цих компаній. Бо сьогодні, якщо чесно, у нас часто більше досвіду, швидкості та тактичного чуття, ніж у континентальних партнерів.
Цей форум також і про перший етап великої співпраці приватного сектору. І дуже показово, що на форумі були присутні приватні компанії, які не просто показували свої розробки, а пропонували рішення, які можуть змінити правила гри. І саме навколо таких рішень варто будувати нову архітектуру безпеки Європи.
— А які ключові ініціативи були представлені й реалізовані на цьому заході?
— Серед ключових ініціатив, які були презентовані й уже реалізуються в межах форуму, варто виокремити кілька принципових.
По-перше, підписано Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Європейською асоціацією аерокосмічної, безпекової та оборонної промисловості (ASD) — важливий крок для інституалізації нашого діалогу на рівні оборонного виробництва.
По-друге, Євросоюз оголосив про створення нової Цільової групи Україна—ЄС з питань оборонно-промислового співробітництва, а також про трансформацію Офісу оборонних інновацій ЄС у Києві на повноцінний Офіс оборонної промисловості (EUDIO). Це сигнал, що Україна вже не просто отримувач допомоги, а повноцінний партнер із власною роллю в безпековій архітектурі Європи.
Також обговорювались механізми пришвидшеного фінансування для українського ВПК на кшталт «данської моделі», «італійської формули» чи Коаліції дронів під егідою Британії та Латвії. Тобто інструменти, які дозволяють нам швидко масштабувати власне виробництво й закривати найболючіші фронтові потреби.
Окремо важливо наголосити: ЄС сьогодні є найбільшим державним інвестором в українську оборонну промисловість. Мова про €1,4 мільярда це прибутки, отримані від заморожених російських активів. І ці кошти уже працюють: прискорюють виробництво артилерії, дронів, засобів радіоелектронної боротьби. Це не лише підтримка України це довгострокове інвестування в спільну безпеку України та Європи.
— Як Україна інтегрується в Європейську оборонну технологічну та промислову базу (EDTIB)? Що про це говорили на форумі в Брюсселі?
— Форум у Брюсселі дозволив перейти від загальної риторики до чіткої дорожньої карти інтеграції України в Європейську оборонну технологічну та промислову базу. Йдеться не просто про декларації, а про конкретні механізми: від спільних проєктів і закупівель до створення флагманських ініціатив між нашими виробниками та компаніями з ЄС.
Ключовий фокус — це пряма взаємодія. Не «уряд до уряду», а «виробник до виробника». І саме це вже відбувається. Наші приватні компанії, зокрема малі та середні об’єднання, почали пряме спілкування з Європейською асоціацією аерокосмічної та оборонної промисловості. Наприклад, я як представник асоціації Радіоелектронний Альянс України мав зустріч з європейськими партнерами, щоб знайти точки дотику, обговорити спільні розробки без зайвої бюрократії, напряму.
Це вже не формальна інтеграція, а жива, робоча взаємодія. Під час форуму відбулися відкриті зустрічі українських і міжнародних виробників, де ми презентували свої рішення, шукали синергії, і що найважливіше — говорили з європейцями однією мовою: мовою ефективності.
Зокрема, ми чітко артикулювали запит на технології малої радіолокації, які допоможуть ефективно виявляти FPV-дрони й закривати сліпі зони для систем РЕР. Це — реальний фронтовий запит, який вимагає спільного реагування. І ми бачимо, що європейські компанії готові не лише продавати, а й співпрацювати.
Поступово формується новий формат — коли саме українські компанії задають темп і зміст дискусії. І якщо раніше нам пропонували готові рішення, то тепер усе частіше європейці кажуть: «Покажіть, як це працює у вас». І саме це справжній початок інтеграції. Не на папері, а в дії.
— Якщо говорити про перспективи: які виклики стоять перед оборонною промисловістю України в контексті європейської інтеграції на базі почутого вами протягом роботи на брюссельському форумі?
— Якщо говорити відверто, сьогодні українська оборонна промисловість виходить на рівень зі сталими гравцями європейського ринку. Ми говоримо про компанії калібру Thales, Rheinmetall, гігантів, які десятиліттями формували правила гри й звикли ці правила диктувати.
Але війна все змінила. Вони прийшли з напрацьованими рішеннями, які мають добрий вигляд на презентаціях, але на передовій виявилися не завжди ефективними. Українські ж компанії приносять на стіл прості, швидкі, недорогі, але дієві рішення. І не просто приносять, вони працюють тут і зараз, на полі бою, щодня.
Це й створює нову динаміку: ми більше не наздоганяємо, ми конкуруємо. А інколи й задаємо темп. Але щоб залишатися в цій грі, щоб не бути поглинутими великими структурами, які вже виявляють інтерес до наших технологій і намагаються інтегрувати їх під власні бренди, потрібна чітка стратегія підтримки на рівні держави.
Європейські партнери можуть щиро говорити, що конкуренції немає, бо триває війна. Але ринок є ринок. І на цьому ринку виживає не найсильніший, а той, хто вчасно об’єднав навички, продукт і політичну підтримку. Тому зараз критично важливо не залишити українські компанії на самоті в цій боротьбі.
Ми розвинули власні ніші: дрони, радіоелектронна боротьба, розвідка, адаптивне озброєння. Європа має свій фокус: артилерія, бронетехніка, високоточні ракети. Це нормальний поділ праці. Але нам потрібно утвердити своє місце в цій екосистемі, не як учнів, а як рівноправних партнерів.
Ось чому я постійно наголошую на створенні «Інженерної Ставки», центру сили нового типу, де народжуються рішення під реальні завдання війни, але з прицілом на стратегічне майбутнє. І тільки так ми зможемо не просто вийти поруч з Thales чи Rheinmetall, а говорити з ними на рівних.
Для цього потрібна підтримка. Вона вже є, але її обсяг обмежений війною. І наше завдання — використати кожну можливість, аби побудувати такі умови співпраці, де технічне завдання народжується на передовій, а рішення одразу потрапляє в серійне виробництво. Стандартизоване, уніфіковане, синхронізоване з європейською системою.
Це не лише шлях до перемоги. Це фундамент для нової оборонної промисловості України.
