У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Він подорожував світом, працював з провідними міжнародними медіа та створював авторське документальне кіно. Але повномасштабне вторгнення росії змусило його змінити камеру на снайперську гвинтівку. «Алік», боєць одного з елітних підрозділів Сил спеціальних операцій, переконаний: мистецтво не зупинить війну, це може зробити лише зброя в умілих руках.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 3-го окремого полку СпП імені князя Святослава Хороброго.
«Алік» до повномасштабної війни жив світом документальної кінематографії. Його цивільний фах — медіа, він вільно володіє англійською, працював фіксером (локальним продюсером) з численними міжнародними ЗМІ — французькими, американськими, британськими, італійськими. Брав участь у створенні «артових» документальних стрічок.
Проте війна все змінила. «Я не можу бути людиною мистецтва, я не можу займатися мистецтвом, поки таке відбувається у мене вдома», — пояснює він своє рішення долучитися до війська. — «Бо камерою ти кулі не зупиниш. Мистецтво — це потужна штука, але мистецтво не зупинить війну. Мистецтво не зупинить людину, яка прийшла тебе вбивати. А зброя у твоїх руках зупинить.»
Хоча «Алік» мав військовий досвід (був медиком на евакуації у 2014-2015 роках), після повернення до лав ЗСУ він спробував себе в різних ролях, перш ніж знайшов своє покликання у снайпінгу. «Мені завжди хотілося, якщо вже і воювати, то воювати з людьми, які знають, що вони роблять. А де таких шукати, як не тут в ССО?» — каже він.
«Алік» зізнається, що раніше мав дещо романтизоване уявлення про снайпінг. «Я завжди думав, що бути снайпером, це… ти маєш бути ідеальним стрільцем і всякі такі штуки. А мені просто пояснили, що всього можна навчитися. А вчитись я люблю», — розповідає він. — «Я завжди любив пробувати стрибати вище голови, пробувати зробити щось, на що я може і не здатний. Але якщо я буду пробувати, то може й вийде. Ну, вийшло.»
Про свою роботу говорить стримано, але з професійною точністю. Згадує один з пострілів: «Ти намагаєшся думати про дихання, про це все, а тоді товариш поряд стежить і каже: „Стріляй, бь!“*». Результат — «робота завершена, робота зроблена». На його рахунку вже «сорок з чимось підтверджених» ліквідацій ворога, переважно у Серебрянському лісі та його околицях. «Там ми давали жару. Кілька разів на тиждень результат був стабільний. І у всіх форматах, з усіх дистанцій…»
Попри те, що зараз «Алік» нічого не знімає і не пише, він не вважає, що перестав бути митцем. «Чи перестав я думати, як митець? Чи перестав я сприймати реальність, як митець? Я думаю, ні. Просто поставив творчість на паузу», — розмірковує він.
Він впевнений, що після перемоги повернеться до творчості, але поки триває війна, його місце тут, зі зброєю в руках. «Я в армії тільки поки війна. Як тільки війна закінчиться, я цивільна людина», — каже він.
Головна мотивація «Аліка» — це право жити вільною людиною у вільній країні. Він підкреслює, що якби у війні брали участь лише кадрові військові, Україна навряд чи змогла б вистояти.
«Я хочу жити у вільній країні вільною людиною. І зараз така ситуація, що для цього треба боротись. Я б не міг жити задоволеною вільною людиною у вільній країні, якби я знав, що хтось замість мене цю свободу виборював. Я просто хочу бути одним з тих, хто виборов нам право робити так, як ми хочемо, і щоб вони (окупанти) всі пішли», — пояснює свою позицію воїн.
Як повідомляла АрміяInform, його життєве кредо — ніколи не здаватися. Саме ця впертість, доведена до межі людських можливостей, урятувала піхотинцю з позивним «Косий» життя. Поранений, із розірваним ахіллом, він залишився сам на сам у підвалі — і вбив двох російських окупантів з автомата, який ті необачно залишили поруч.
