Невелика група офіцерів й аналітиків поставила під сумнів домінуючу доктрину важких літаків і довела, що майбутнє повітряних боїв — за маневреними, швидкими та порівняно недорогими машинами….
Воїн 40 бригади тактичної авіації Денис з позивним «Студент» у 22 роки встиг повоювати піхотинцем на передовій.
Розмова з бійцем була оприлюднена на сторінці Повітряного командування «Центр».
На шлях воїна «Студент» став вимушено, коли ворог окупував його рідну Харківщину.
«В лютому 2022 року моє рідне селище на Харківщині опинилося на межі окупації. Росіяни прорвали кордон з нашою областю і прямували на захоплення Харкова.
А селище було якраз на їхньому шляху, тому більшість чоловіків ухвалило рішення йти в тероборону і протистояти агресору. Я теж пішов. На жаль, мені спочатку відмовили.
На той час я не служив в армії, не мав спеціальних медичних чи стрілецьких навиків, а вчився в університеті за цілком цивільним фахом. У мене було хіба палке бажання захищати Батьківщину.
Тому я почав шукати місце для служби за межами рідної області. І згодом нарешті потрапив у військо. Пройшов курс молодого бійця на Західній Україні, після чого підписав 5 річний контракт і зміг обрати бригаду для подальшої служби.
Мене зацікавила 40 бригада тактичної авіації «Привид Києва», бо тут нові воєнні технології та засоби оборони поєднуються з реальним бойовим досвідом. Служу в бригаді вже третій рік, і ні про що не жалкую», — розповів «Студент».
Але займатися лише літаками не вийшло. За рік «Студента» відрядили на рідну Харківщину на виконання бойового завдання в лавах Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил. Згодом він воював також на Курщині. Загалом понад 6 місяців був на передовій.
«На північно-східному напрямі оборони було дуже важко. Кожен день на фронті був днем боротьби за життя — наші і всіх українців за нашими спинами. Ворог систематично обстрілював українські позиції з різних видів важкого озброєння.
Ми утримували ліс у прикордонні, половину якого вже контролювали росіяни. Бойові дії тривали цілодобово: спочатку масована артилерійська підготовка, а потім потужний штурм піхоти, і так — по колу. У нас фактично не було часу ні поспати, ні поїсти, ні перепочити.
За цей час я опанував дуже широкий спектр стрілецького озброєння: автомати, різні типи кулеметів, гранатомет. Мені цікаво працювати зі зброєю і навчитися якісно нею користуватися. Окрім оборони, також ходив у розвідку та займався евакуацією поранених. Щасливий, що зміг врятувати людей», — згадує «Студент».
На Курщині довелося зіткнутися з ворогом впритул.
«Був момент, коли я задрімав зі зброєю в руках прямо в окопі після триденного бою. Організм просто вимкнувся від втоми і стресу. Мене розбудила автоматна черга. Кілька куль пройшли прямо біля ноги, але, на щастя, не поранили. Я відчув їх жар і рух, тому відкрив очі.
І одразу ж побачив перед собою ворога. росіянин був дуже близько і знову цілився в мене. Я просто не мав вибору: змушений був оборонятися і стріляти у відповідь.
Це було протистояння — або ти, або тебе. Ніхто загарбників на нашу землю не запрошував. Вони мають нарешті зрозуміти, що на українській землі їх чекає лише смерть», — каже «Студент».
Він поділився своїм досвідом опанування страху.
«Думаю, що страх на війні буває у кожного. Але головне — навчитися з ним боротися. Свій найбільший страх я пережив не тоді, коли зіткнувся з росіянами перед окопом, а в першу ніч на фронті.
Коли ми приїхали і висадились в темряву, в лісосмузі. Далі була невідомість і страх. Мене просто трясло. Через кілька годин я опанував себе і почав згадувати — що мене вчили на КМБ та в бригаді.
Почав окопуватися, готуватися до оборони, підбадьорювати інших. Тоді лють, бажання вижити й перемогти витіснили страх», — розповідає «Студент».
Як повідомляла АрміяInform, зенітники ПвК «Центр» розповіли про збиття ворожих «Сушок» та захист українського неба.
