На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Військовослужбовець Роман із позивним «Цербер» на війні з перших днів широкомасштабного вторгнення.
За цей час з недосвідченого новачка він став загартованим воїном, який добре знає про особливості ролі та завдань піхоти на війні.
Про свій бойовий шлях і те, що не під силу жодним дронам чи безпілотним роботизованим системам і що може зробити лише тренований піхотинець, військовий розповів АрміяInform.
Без військового досвіду боронити Україну не пускали
— Повних років мені 30. Народився в Івано-Франківській області, але все життя мешкаю на Харківщині в славному населеному пункті Вільшани. Перші дні «широкомасштабки» зустрів неподалік дому, захищаючи Харків поблизу населеного пункту П’ятихатки на окружній, це район Олексіївки, — розповідає Роман.
До 24 лютого 2022 року він не мав жодного військового досвіду, однак із самого ранку того страшного дня вирушив до ТЦК, щоб стати до лав Сил оборони. Чоловік не міг вчинити інакше, адже над його рідною землею нависла смертельна загроза.
— Строкової служби не проходив, військового досвіду не мав. Все тоді було на ентузіазмі, бо розумів, що окупанти дуже близько до нашого дому були. Із Вільшани добрався до Харкова, до Холодної гори. Ходив по «воєнкоматах». Але всі казали: «Хлопче, друже, йди звідси, тобі тут без досвіду робити нічого», — пригадує військовослужбовець.
Однак Роман не опускав рук і вперто шукав варіанти, спілкуючись з такими само, як він, добровольцями. Поневірятися так довелося кілька годин — без досвіду участі в АТО / ООС чи принаймні строкової служби та військово-облікової спеціальності Романові всюди відмовляли.
«Двох дідів взяли служити, а я молодий хлопець!»
Зрештою наполегливість Романа принесла бажаний результат — він спочатку дізнався, куди можна звернутися, а потім і відшукав підрозділ, до якого можна було потрапити і без військового досвіду.
— Мені підказали, куди можна піти напряму до військової частини. Це було формування 209-го окремого Богодухівського батальйону територіальної оборони. У перші дні він відіграв важливу роль, зробив великий внесок в оборону, а потім воював на Донеччині, — розповідає боєць.
Таких, як він, умотивованих добровольців, що не мали досвіду військової служби, було в Харкові дуже багато — під ТЦК та пунктами комплектування військових частин стояли цілі натовпи чоловіків, готових взяти до рук зброю.
— Дуже багато нас таких було. Коли я йшов у частину, там стояли цілі натовпи, і десь годині об 11-й 24 лютого просто перестали набирати людей. Саме переді мною взяли двох літніх чоловіків, а мені відмовили. Тоді я звернувся до майора і прямо сказав, що от двох дідів взяли служити, а я, молодий хлопець, хочу йти захищати свою землю, Харківщину, — і мене не беруть! І тоді зрештою мене прийняли до частини, — каже Роман.
«Цербер» — бо не пускає чортів з пекла на рідну землю
Бої в районі Харківської об’їзної дороги, перемоги і втрати, підтримка з боку побратимів і допомога суміжників — перші тижні війни міцно врізалися в пам’ять бійця. З особливою повагою згадує він воїнів 92-ї окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка та 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».
— Була злагодженість, була відданість один одному, ми всі працювали як єдина команда. І навіть якщо люди були зі сторонніх організмів — з нами була і 92-га бригада разом, і 93-тя «Холодний Яр» — то ми не ділилися на «свій», «чужий», а всі працювали на одну ціль — знищення ворога, — не приховує емоцій Роман.
Саме тоді, на початку широкомасштабного вторгнення, він здобув свій позивний «Цербер», який з гордістю зберігає до сьогодні. Лютий триголовий пес — охоронець брами пекла — пильно стежить за тим, щоб жодна нечисть не прорвалась на поверхню землі.
— Такий позивний з’явився через мій імпульсивний характер, любов до свого народу та ненависть до окупантів. Вийшло так, що ми взяли одного із засланців «русского міра», а я його дуже емоційно допитував. Тоді мій старший командир з позивним «Демон» надав мені позивний «Цербер». Сказав, що я стою на межі пекла і не пускаю звідти чортів на землю, — пояснює боєць появу свого позивного.
Війну дуже змінили повітряні дрони
Тепер, маючи за плечими вже понад трирічний досвід війни, «Цербер» перетворився з необстріляного новачка на досвідченого воїна, який із глибоким розумінням справи розповідає про особливості сучасної війни та зміни в тактиці ведення боїв.
— Ворог так само, як і ми, навчався. Він дивився на наші дії, як ми поводимо себе, як ми проводимо короткі штурми та довгі штурми, бої в лісовій місцевості, бої в містах. Він навчався так само, як і ми. Тому з кожним днем досвід цієї війни, що в нас, що в них, росте, — каже він.
Найбільшою новацією, яка кардинально змінила поле бою, він називає БПЛА — від крил-розвідників для виявлення ворожих цілей та надання координат артилерії до коптерів зі скидами та FPV-камікадзе.
— У перші дні ні в нас, ні в них не було їх у такій кількості. А потім у них з’явилися «Ланцети», з’явилося багато дуже всього, що для нас було новим, і ми побачили, наскільки руйнівна сила. Але і ми не стояли на місці, розвивалися, хлопці застосовували різні речі, щоб протидіяти ворогу і бити його ще ефективніше, — наголошує Роман на ролі дронів.
Сітка рабиця важка, але від FPV рятує надійно
Щоб рятуватися від ворожих БПЛА, насамперед FPV-дронів, піхотинці вдавалися до численних вигадок, які дозволяють зупиняти безпілотник. Одним із них боєць називає застосування металевих сіток, якими перекривають входи до укриттів.
— Сітку рабицю знаєте таку? Дуже часто ми її брали із собою на позиції. Її важко тягнути, але вона надійно захищала. Каркас збив з дерева — і щілину накрив так, щоб дрон залетіти не міг, а ти сам натомість міг легко відкрити, перебігти, змінити позицію, а потім знову закритися, — пояснює він.
Рибальські сітки також можна використовувати, вони дещо легші, але рабиця надійніша. Її важче доставляти на позиції та встановлювати, але потім на неї можна беззастережно покластися — від FPV вона точно захистить.
— Рабиця важча, але це, мабуть, єдиний її мінус. Рибальська сітка легша, їй можна взяти більшу квадратуру з собою, а металевої так багато не візьмеш. Але потихеньку ми рабицю застосовували, часто тагали із собою сітки, — пригадує Роман.
Пісок у ствол ворожого міномета дрон насипати не зможе
Масове застосування дронів кардинально змінило сучасну війну, однак «Цербер» наголошує, що повністю замінити піхотинця на сучасній війні жодні дрони чи роботи неспроможні — багато що на передовій може зробити лише добре навчений боєць.
— Дрон може знищити ворога, але не може захопити його в полон. Не може надати першу медичну допомогу. Не може облаштувати укріплення й укриття на позиціях так, як це спроможна зробити людина, — пояснює Роман.
Про прийняття нестандартних рішень у найнеочікуваніших бойових ситуаціях і говорити не доводиться — піхотинцям у цьому немає заміни.
— Зробити під час проведення розвідки якусь диверсію — щось замінувати, десь щось закласти, десь щось легенько пошкодити — на це дрон неспроможний. Якось ми ходили з побратимом у розвідку, виявили російські мінометні позиції та понасипали їм у стволи піску. То зранку їх чекала несподіванка — міна розірвалася прямо у стволі, — розповідає військовий.
В Україні символ піхоти не лопата, а кирка
Упродовж трьох років Роману довелось воювати в усі пори року на багатьох напрямках у кількох областях України. Тож він може порівняти, наскільки різняться будні піхотинця залежно від рельєфу та ґрунтів Харківщини, Донеччини, Луганщини та Запоріжжя.
— Взяти Харківську, Донецьку, Луганську, Запорізьку області — у всіх чотирьох це різний вид війни. На Запоріжжі більше степів, багато відкритої місцевості, і тебе дуже далеко видно, тому там важко пересуватися, багато загроз. На Донеччині є перепади висот, багато міської забудови, — пояснює військовий.
Особливо ж сильно піхота відчуває відмінність ґрунтів у різних регіонах України — від сипучого піску на Харківщині до збитих твердих суглинків Донеччини чи жирних чорноземів на півдні.
— У Донецькій області дуже важко піхоті, бо там копати важче — багато збитої глини, так що лопата тобі не потрібна, потрібна тільки кирка. А на Харківщині більше піщаних ґрунтів, важче робити такі оборонні споруди, як окопи, систему окопів, бо пісок осипається.
Наша піхота — найуніверсальніша у світі
Різниться доля піхоти й залежно від пори року — піхотинець потерпає від нестепної спеки влітку та лютого морозу взимку, а навесні й восени постійним ворогом є непозбувна сирість від дощів чи талого снігу.
— Для піхоти всі чотири сезони важкі по-своєму. Взимку це холод, влітку це жара, весна-осінь — сирість. Як не крути, але йде дощ чи сніг тане. Бовтатися в глині та багні — таке собі задоволення, — каже Роман.
Однак піхотинці тримаються в найскладніших умовах як завдяки власним ресурсам та підготовці, так і завдячуючи підтримці воїнів з усіх інших родів військ ЗСУ. Бо в кінцевому підсумку, наголошує боєць, всі вони працюють на піхоту.
— Тут кожен по-своєму безцінний. Артилерія, безпілотні системи, механізовані війська — та всі без винятку. Без них піхотинцю ніяк і нікуди. Це все єдиний організм, який з часом удосконалюється, налагоджує все більш тісну взаємодію між військами. Сказати, що хтось більше робить, а хтось менше, це буде несправедливо, — підкреслює військовий.
«Було бажання рвати тих уродів»: піхотинці розповіли, чому їх неможливо замінити дронами
При цьому роль піхоти все одно лишається особливою, адже доки на землю не ступить нога піхотинця і він надійно не закріпиться на позиції, жодна територія не може вважатися визволеною.
— Українці такі люди, які можуть призвичаїтися до всього і можуть знайти вихід з будь-якої ситуації, навчитися швидко користуватися будь-яким видом озброєння. Це вже доведено не один раз. Нашій людині головне — або один раз показати, або дати розібратися, як це робиться, самому. Я вважаю, що наша піхота найуніверсальніша у світі, — наголошує на завершення розмови Роман.
До речі, якщо вас цікавлять історії українських захисників та інший цікавий контент про військову справу — підпишіться на сторінку АрміяInform в інстаграмі та телеграм-канал.
