Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
Він добровільно став на захист України з перших днів великої війни, пройшов бої на Донеччині та Півночі, бачив методичне знищення Соледара «вагнерівцями» та сюрреалістичне життя цивільних у Бахмуті, пережив обмороження ніг, але не зламався. Гвардієць Сергій на псевдо «Мавік» готується до повернення на фронт, керуючись простим принципом: «Я живий — значить, маю йти далі».
Історію бійця оприлюднили на сторінці 17-ї Полтавської бригади Національної гвардії України «Рейд».
Він долучився до Сил оборони добровільно, не чекаючи повістки, зробивши свідомий вибір захищати країну. Позивний «Мавік» отримав у підрозділі за якості, надзвичайно цінні на війні — спостережливість, витримку та точність у найнебезпечніших умовах.
Після підготовки він вирушив на Донеччину. У Великій Новосілці його підрозділ утримував рубіж оборони вздовж річки під постійними обстрілами з усього можливого — мінометів, «Градів», «Смерчів», танків, ствольної артилерії. Ворожий танк працював з лісосмуги за річкою, приблизно з 800 метрів. «Він бив майже щодня. Ми вже знали „по годиннику“, коли ховатися», — згадує Сергій. Переправа через річку теж була під вогнем: «Ми тільки зайшли на позицію — і одразу почалося. Полетіло все, що тільки можна. Навіть не встиг злякатися».
У вересні 2022 року підрозділ «Мавіка» перевели на північ, до кордону. Там було менше штурмів, але постійний вогневий тиск та активне застосування ворогом дронів зі скидами (ВОГи, гранати) стали новою реальністю.
«Укриття стали нашим другим домом. Якщо не вибух — то розвідувальний дрон. Якщо не розвідник — то скид з БПЛА. Спати в касці було не за інструкцією, а вимогою здорового глузду,» — описує він той період.
Згодом Сергій опинився на східному фронті, в районі Бахмута та Соледара, в найгарячіший період боїв за ці міста. Побачене у Соледарі його шокувало:
«Я ще ніколи не бачив, щоб усе вибухало одночасно. Тільки поговорив з побратимом — і за хвилину його вже виносять пораненого…»
Він описує російську тактику як безжальну систему руйнації: «Штурми починалися з „вагнерів“ — їх гнали вперед, а слідом заходила регулярна армія. Артилерія ворога працювала точно, як за шаблоном. Це не був хаос, це була система знищення міста — методична, хижа.»
У Бахмуті, де їхні позиції знаходилися у приватному секторі за кілька кварталів від лінії фронту, його вразила стійкість цивільних, які намагалися продовжувати звичне життя попри все: бабуся на велосипеді, дід, що ходить між хатами.
У січні 2023 року, після важкої ротації в надскладних умовах, «Мавік» відморозив ноги. Його тимчасово перевели на службу в тил, направили на медичну комісію. Але думки про повернення на фронт його не полишали.
Він не вважає себе героєм, лише воїном, який знає справжню ціну бою — втрати, холод, постійне напруження і коротку мить радості від повернення живим до побратимів. І він готовий йти далі.
«Я живий — значить, маю йти далі. І готуюсь до повернення. Там, „на нулі“, знову потрібні руки, очі й холодна голова», — каже «Мавік».
Як повідомляла АрміяInform, сержанта з матеріального забезпечення на псевдо «Славутич» врятував життя побратиму, який підірвався на гранаті: надав необхідну домедичну допомогу та доправив пораненого до стабілізаційного пункту.
