Ці та інші обов’язкові елементи є звичними на сьогодні складниками сучасної базової загальновійськової підготовки, яка пройшла кілька етапів трансформації та вдосконалень від початку широкомасштабного вторгнення….
Це була майже безнадійна ситуація: розбита позиція під Бахмутом, окопи по пояс у крижаній воді та багнюці, схожій на цемент, безперервні обстріли, втрата зв’язку та важкопоранений побратим, що лежить непритомний по горло в багнюці. Але двоє українських розвідників вирішили повернутися за ним, зняли з себе обтяжену брудом амуніцію і босоніж, під ворожим дроном та ракетами ПТУРів, витягли товариша. Цю неймовірну історію вірності та виживання розповів один з учасників тих подій, боєць на псевдо «Грифон».
Спогади бійця оприлюднили на сторінці 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.
У квітні 2023 року його розвідувальний взвод із семи бійців отримав завдання підтримати піхоту на ключовій позиції біля села Хромове, між Бахмутом та Часовим Яром.
Шлях був небезпечним. «Сім кілометрів пішки — під постійною загрозою ворожої артилерії». Вже на підходах двоє бійців отримали поранення, один з них — контузію, коли його засипало землею. До мети дісталися вчотирьох.
Умови на позиції були суворими. «Місце, де ми мали закріпитися — фактично відкрита місцевість. Окопи залиті дощами. Вода стоїть до поясу. Бруд — як цемент», — описує «Грифон».
Ворог тиснув безперервно. «Щоранку — обстріли. Вдень — спроби штурму. Ми працювали безперервно». Незабаром ще один боєць отримав осколкове поранення в голову — на щастя, вижив, його вдалося евакуювати. Залишилося троє.
Наступного дня під час чергового артобстрілу ще один побратим отримав критичне поранення, його стан був «майже безнадійний». «Грифон» залишився на позиції лише з одним бійцем. Зв’язок з командуванням обірвався.
Попри смертельну небезпеку та майже повну відсутність шансів, двоє розвідників вирішили не кидати важкопораненого. «Ми вирішуємо: повернутися за пораненим. Коли знайшли — він лежав без свідомості, по горло у багнюці».
Почалася виснажлива евакуація. «Я тягнув його, побратим — наші речі. Ми роздяглися, бо одяг і амуніція були настільки обліплені грязюкою, що не давали рухатись. Йшли босоніж. Через позиції, де лежали тіла окупантів».
Над ними постійно кружляв ворожий дрон, корегуючи вогонь. «По нас працював ПТУР. Двічі. Промах,» — згадує боєць моменти, коли їх могли знищити будь-якої миті.
Надію подарував старенький мобільний телефон. «Сигнал ловить тільки стара „Нокіа“. Встигаю дати квадрат [своїх координат]». Цього вистачило. Незабаром на броньованій машині на допомогу прибув командир. Всіх трьох вдалося врятувати.
«Мої спогади — це біль і пам’ять, які тримають в строю», — каже «Грифон», який зараз проходить реабілітацію після власних поранень, отриманих пізніше. — «Я в них залишив частину себе… Ці кілька днів — залишаться зі мною назавжди. Це не просто історія про війну. Це історія про вірність. Про біль. І про те, як іноді порятунок приходить тоді, коли вже ніхто не чекає.»
Як повідомляла АрміяInform, сержанта з матеріального забезпечення на псевдо «Славутич» врятував життя побратиму, який підірвався на гранаті: надав необхідну домедичну допомогу та доправив пораненого до стабілізаційного пункту.
