Навчально-науковий інститут фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій є структурним підрозділом Національного університету оборони України, який проводить підготовку курсантів, для подальшої служби на посадах…
Куля, що залишилася в суглобі після попереднього поранення, не завадила йому вирушити на 15-кілометрову пішу розвідку в тил ворога. А коли його групу накрило шквальним вогнем артилерії, мінометів та гелікоптерів, а ракета впала за чотири метри і не вибухнула — він назвав це дивом. Це історія командира розвідувального взводу на позивний «Тайсон», розказана ним самим, — історія про витривалість, лідерство та неймовірну вдачу на війні.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи.
Розвідка пішки: «Машини туди не доїжджають»
Як розповідають у бригаді, командир розвідувального взводу на позиний «Тайсон» нещодавно отримав завдання провести розвідку ворожих вогневих позицій на Донецькому напрямку. Примітно, що він взявся за цю місію, ще не повністю відновившись після попереднього поранення — куля так і залишилася в суглобі. Через високу небезпеку ділянки, куди, за попередніми даними, не могли дістатися машини, було вирішено йти пішки невеликою групою з чотирьох бійців.
«Десантники попередили нас: машини туди не доїжджають — знищать. Тому вирішили йти пішки… Дорога була довгою — близько 15 кілометрів», — згадує «Тайсон».
Під шквальним вогнем у «Відьмацькій хаті»
Зібравши первинні дані та запустивши дрон для дорозвідки, група почала готуватися до відходу. «Ми вже мали відходити, але не встигли, почався обстріл», — розповідає командир. Ворог відкрив щільний вогонь з усього можливого: «Била артилерія, міномети, навіть вертольоти підняли».
Розвідникам довелося терміново шукати укриття. Підвали у зруйнованих будівлях виявилися зайнятими чи небезпечними. «Ми знайшли прихисток в єдиній вцілілій будівлі серед руїн — хаті, яку назвали „Відьмацька хата“». Там, лежачи на підлозі під безперервним гуркотом вибухів, бійці перечікували ворожий вогонь.
Повернення крізь ракети
Щойно обстріл трохи вщух, група вирішила прориватися назад. Для «Тайсона» це було найважче.
«Після поранення куля залишилась у суглобі, бігти майже неможливо. Хлопці кричать: „Тайсоне, біжимо!“, а я можу лише швидким кроком», — зазначає воїн.
Коли вони долали відкриту ділянку, ворог знову відкрив вогонь — цього разу ракетами з гелікоптерів. Стався момент, який командир називає не інакше як дивом: «Падаємо, чуємо вихід [ракети]. Я підіймаю голову і бачу: за 4 метри від мене ракета — не здетонувала. Це було як диво».
Попри всі небезпеки, розвідгрупа повернулася із завдання неушкодженою та зібрала цінну інформацію, яка допомогла завдати ударів по ворогу. Але пережите залишило глибокий слід. «„Відьмацьку хату“ і ту ракету я не забуду ніколи. Це нагадування, що кожен день — це боротьба і вдячність за життя», — каже «Тайсон».
Як повідомляла АрміяInform, 13 років служби, бої 2014-го, прорив з оточення під Савур-Могилою — і, здавалося б, усе найстрашніше позаду. Сергій, ветеран АТО, вже облаштував нове життя за кордоном: робота в Польщі, спокій, родина. Але ранок 24 лютого 2022 року змів усі плани. Голос сумління виявився гучнішим за страх. Він знову став до зброї — не заради романтики війни, а заради правди.
