Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
13 років служби, бої 2014-го, прорив з оточення під Савур-Могилою — і, здавалося б, позаду. Сергій, ветеран АТО, вже облаштував нове життя за кордоном: робота в Польщі, спокій, родина. Але ранок 24 лютого 2022 року змів усі плани. Голос сумління виявився гучнішим за страх. Він знову став до зброї — не заради романтики війни, а заради правди.
Історію бійця оприлюднила 14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого, в якій Сергій служить і сьогодні.
23 лютого Сергій був у Познані, на новій роботі, яка обіцяла стабільність його дружині й донькам. Вже шість років як позаду була форма, накази, ротації. Але новина про повномасштабне вторгнення залишила лише один варіант.
«Ми з дружиною не вагались ні хвилини. Вона залишилась з дітьми, я — вирушив в Україну. Це був не героїзм. Це — чесність перед собою», — говорить військовий.
Сергій прагнув повернутися саме до своєї бригади — «Князівської». Але шлях до неї був довгий: спочатку територіальна оборона, згодом — перехід до 14-ї ОМБр, де служив раніше. Так він знову опинився на передовій, поруч із побратимами, яким довіряє життя.
Це вже не 2014-й. За словами Сергія, сучасне поле бою кардинально змінилося: «Без дронів, без РЕБу ти майже сліпий. Постійно доводиться вчитися, маскуватися, думати на кілька кроків наперед».
Перше поранення він отримав саме від FPV-дрона. Уламки техніки — нова артилерія цієї війни.
Та попри всі ризики, головною перевагою української армії Сергій називає згуртованість:
«У нас тут братерство. Ми не просто служимо разом — ми витягуємо один одного, підтримуємо, не даємо зламатися».
Найважче після поранення було не фізичне — найважче було чекати. Чекати, коли знову повернеться до побратимів.
Принцип, який веде Сергія через усе життя, простий:
«Бути чесним перед собою. Дослухатися до внутрішнього голосу, навіть коли весь світ кричить інакше».
«Ми всі різні, з різних міст і з різним минулим. Але тут, на фронті, у нас одна спільна риса — ми зробили вибір. І він нас об’єднує», — підсумовує воїн.
Як повідомляла АрміяInform, він вступив у бій з російськими загарбниками з перших годин повномасштабного вторгнення, пройшов найзапекліші битви на Сході, був важко поранений у боях з «вагнерівцями», але не залишив позиції, а згодом на іншому напрямку очолив ризиковану операцію з порятунку побратимів та відбиття атаки. За виняткову мужність та лідерство старший лейтенант Державної прикордонної служби України Микола Туренко отримав одну з найвищих військових нагород — «Хрест бойових заслуг», яку йому вручив Президент Володимир Зеленський з нагоди Дня прикордонника.
