Саме таким шляхом скористався Сергій — військовослужбовець 152-ї окремої єгерської бригади. Про своє рішення добровільно мобілізуватися, службу у різних підрозділах та повернення до війська він розповів…
Війна безпілотників змусила артилерію діяти по-новому: замість роботи цілими батареями — поодинокі, точкові удари, що нагадують роботу снайпера, тільки великим калібром. Про цю трансформацію, переваги «старої школи» озброєння та незмінну мотивацію нищити ворога розповів досвідчений артилерист Національної гвардії України з позивним «Вадос», який присвятив службі майже десять років.
Історію бійця розповіли на сторінці 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж» НГУ.
«Вадос» приєднався до підрозділу ще наприкінці 2016 року. З того часу він пройшов шлях артилериста від АТО/ООС до повномасштабної війни, накопичивши величезний досвід. Він з гордістю згадує слова, сказані йому при вступі до бригади: «„Це буде Бригада майбутнього“. Знаєте — так воно і є.» Він цінує ставлення до людей та рівень підготовки у своєму підрозділі.
«Вадос» яскраво описує, як змінилася робота артилерії порівняно з періодом АТО/ООС. «Раніше прямо на асфальті розверталися і вбивали сошки в асфальт і працювали за потреби. Працювали й в складі батареї з 6 гармат, і в складі дивізіону 12 гармат», — згадує він.
Тепер усе інакше. Повітря нашпиговане ворожими дронами, які бачать усе. Тактика великих артилерійських груп у минулому. Залишилася точність, мобільність і самотність.
«Зараз працюємо поодинці. Кожна гармата — як снайпер. Великий калібр, холодна точність, жодних емоцій», — пояснює «Вадос» нову доктрину артилерії.
Сучасна війна — це не лише вогонь, а й сигнал. Starlink, онлайн-корекція, відеотрансляції з неба — це нові очі й вуха артилеристів.
«Зараз ми одразу бачимо результати своєї роботи. Це мотивує краще за будь-які слова. Колись такого не було», — ділиться боєць.
Серед усіх видів озброєння «Вадос» має свого фаворита — радянську гаубицю Д-30. Надійна, витривала, перевірена часом.
«M777 — чудова річ. Але Д-30 — це Калашников серед гармат. Працює в будь-яких умовах, не підводить. Західна техніка більш вибаглива, особливо коли навантаження — по максимуму», — пояснює артилерист.
За плечима «Вадоса» — десятки знищених ворожих машин, сотні розбитих укріплень. Але досвід не гасить люті. Навпаки.
«Три місяці тому накрили мінометну позицію. Як виявилось — разом із мінометниками зачепили групу операторів БПЛА. Згоріла вся посадка. Гарний був день», — згадує з ледь помітною посмішкою.
Його мотивація не потребує пафосу: «Знищити якнайбільше ворогів, мінімумом пострілів. І бажано — в прямому ефірі», — каже він із мрійливою усмішкою артилериста, що знає ціну кожному пострілу.
Як повідомляла АрміяInform, їхнє знайомство починалося зі стиснення руки. А сьогодні їх єднає дещо більше, ніж обручки чи спільне прізвище. Їх єднає фронт. Історія Олександра та Іванни — не просто історія кохання. Це історія про вибір бути разом попри війну, а може, саме через неї. Вони не шукали романтики — вона сама знайшла їх у бронежилетах, у бліндажах, між бойовими ротаціями та пораненнями.
