На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Головний сержант Валерій Ляшенко на позивний «Одеса» родом з Середньої Наддніпрянщини — міста Новомиргород Новоукраїнського району, що на Кіровоградщині.
Попри поранення та підірване під час служби здоров’я, він продовжує службу на посаді старшого інструктора з рекрутингу у Новомиргородському районному ТЦК та СП.
Про свій бойовий шлях військовий розповів АрміяInform.
З дитинства подобалось слово «старшина», відтоді й мріяв стати ним
Валерій — професійний військовий. Після строкової служби обрав службу за контрактом, а потім продовжив її ще на один термін. Рішення було не випадковим, жартує він.
— З дитинства чомусь подобалось військове звання «старшина». Мабуть, відтоді й з’явилась ця мрія — стати неодмінно старшиною. А щоб мрія стала реальністю, продовжив служити. Це було давнє бажання, тому не міг від нього відмовитися, — усміхається чоловік.
Утім, 2010 року на короткий термін він все ж повернувся до цивільного життя, працював на будівництві в Одесі. Можливо, вже і не повернувся б до війська, якби не збройний напад російської федерації.
— 2014 року я добровольцем пішов і з того часу ще 6 років прослужив. 2020 року списали, оскільки отримав третю групу інвалідності, пов’язану із захистом Батьківщини, але 24 лютого 2022 року пішов знову захищати Україну, — розповідає військовий.
Оскільки ж перед тим довгий час пропрацював в Одесі, то після повернення на службу і позивний отримав відповідний — «Одеса».
Під час АТО найважчим був вихід з Дебальцевого
З найважчого та найболючішого досвіду служби під час перших етапів війни росії проти України періодів АТО/ООС Валерій згадує відведення українських військ з Дебальцевого в лютому 2015 року.
— Коли виходили, доводилося ризикувати, бо там була спроба оточення, відведення військ з Дебальцевого — це, мабуть, був для мене найважчий період на той час. Втрата побратимів — це найтяжче, — пригадує військовий.
Потому довгий час виконував завдання з оборони українських позицій у районі Горлівки з боку Зайцевого. Українські війська тримали там висоту 207 навпроти шахти імені Ізотова, на відстані 1200 метрів до міста.
— Звісно, таке було, що не хотілося б взагалі пережити й, тим більше, щоб це повторилось знову. Але після 2022 року, особливо у 2023 році, довелося — під час оборони Бахмута, — розповідає Валерій.
24 лютого 2022 року пішов добровольцем
— 24 лютого 2022 року саме вів дітей до школи та в дитсадок. Почули вибухи з напрямку Сміли, повернулися. Завіз дітей машиною в село, а сам — у військкомат. Написав рапорт, що як інвалід 3 групи не заперечую проти мобілізації, бо інакше не брали, — пригадує військовий перший день широкомасштабного вторгнення.
Пізніше Валерій рік служив старшиною роти охорони ТЦК у Новомиргороді, а в березні 2023 року отримав наказ про призначення командиром взводу у складі 56 окремої мотопіхотної бригади.
Воювати тоді хлопцеві випало на Донеччині на одному з найгарячіших напрямків у районі Бахмута, де російські загарбники тиснули особливо запекло й абсолютно не рахуючись із власними втратами.
— Там я перебував один рік. Воювали під Бахмутом, чотири рази штурмували Оріхово-Василівку — на північний захід від міста. Починали відразу у березні 2023 року. Було ще важче, ніж за часів АТО, — згадує військовий.
Найприкметніша ознака сучасної війни — дрони
Порівнюючи досвід часів АТО/ООС, головний сержант зазначає, що головною відмінністю нині є масове застосування БПЛА, якого і близько не було у 2014‒2020 роках, коли він брав участь у бойових діях.
— З’явилась також західна зброя — американський кулемет Browning, німецький MG-21. Але, як порівняти з радянським «покемоном» (модернізованим кулеметом Калашнікова), відмінність не така вже й принципова, — зазначає він.
Натомість безпілотні літальні апарати — розвідники, бомбери зі скидами та, трохи пізніше, FPV-камікадзе — кардинально змінили картину на полі бою. Тепер же повітряні дрони змінили сам характер бойових дій.
— У 2015 році ми отримали першого «Лелеку». Літали над Горлівкою, над підприємством «Стірол», виявляли та фіксували ворожі позиції. Але вильоти були нечасті — раз на тиждень. Тепер же дрони висять над полем бою цілодобово. Зараз, можна сказати, іде справжня дронова війна, — пояснює військовий.
Валерієві запам’яталося, як у квітні 2023 року під Бахмутом вдалося захопити в полон капітана російської армії, який дуже відверто й емоційно розповів про свій головний мотив воювати проти українців.
— Він почав розповідати, що живуть значно гірше, ніж українці. «Ви не повинні так жити». Кричав, що навіть зброя йому не потрібна, щоб нас убивати — така в нього люта була ненависть, — згадує головний сержант.
Той російський офіцер був переконаний, що українці не лише повинні були жити гірше, ніж росіяни, але ще й мали спитати в росіян дозволу, як саме їм можна жити, що мати, чим користуватись, що нам дозволено, а що заборонено.
«Зараз агітую здобувати вищу військову освіту»
Після року служби у бойовому підрозділі через погіршення стану здоров’я Валерій повернувся до служби в Новомиргородському ТЦК та СП на посаді інструктора з рекрутингу.
— Їжджу по школах, розповідаю про мінно-вибухову справу, про види озброєння. І, звісно, агітую одинадцятикласників вступати до вищих військових закладів, щоб вони здобували відповідну освіту, — розповідає він про цей етап своєї служби.
Він переконаний, що це гідний вибір життєвого шляху, а внаслідок агресії росії ще й життєва необхідність для існування (виживання) українського народу та держави Україна. Маючи сина-підлітка, він вважає, що здобути вищу військову освіту буде правильним для нього вибором.
— Моєму синові — 15 років, за три роки постане перед вибором — ким бути. То я йому раджу здобути військову спеціальність, здобути військову освіту, бо це 5 років гарної підготовки, і загалом — гідна професія, як на мене, для кожного чоловіка, — пояснює Валерій.
Прошив броньовану «сушку» «Іглою»: як військовий з ТЦК рятував Миколаїв від бомбардувань
На питання про значення служби в ТЦК та СП військовий відповідає просто — це необхідна складова Збройних Сил, адже якщо не буде мобілізації, то не буде поповнення та заміни поранених і виснажених бійців на фронті. За потреби та наказу він готовий повернутися на передову і сам:
— Усі мої знайомі та взагалі всі, хто мене знає, кажуть: «Ти на своєму місці. Не треба вже тобі туди знову рватися». А я відповідаю, що якщо буде наказ, якщо знову потрібно буде поїхати, то поїду ще. Бо я така людина. І як військовослужбовець розумію, що якщо буде наказ, то буду потрібно буде виконувати.
До речі, якщо вас цікавлять історії українських захисників та інший цікавий контент про військову справу — підпишіться на сторінку АрміяInform в інстаграмі та телеграм-канал.
