Про одну з моделей повітряних суден, що були перетворені на брухт на ворожих летовищах у перший день нинішнього літа, — літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50,…
Участь в обороні Донецького аеропорту та вогнева підтримка виведення українських бійців з Дебальцевого у 2014‒2015 роках, захист Миколаєва та визволення Херсона у 2022 році...
Такими є лише основні віхи бойового шляху старшого солдата Дмитра Карєва з міста Іллінці, що на Вінниччині.
Високопрофесійний стрілець-зенітник, він опанував не лише радянські, але й іноземні переносні зенітно-ракетні комплекси, неодноразово завдаючи результативних ударів по російських літаках, які бомбардували мирні українські міста.
Дмитро не залишив лав захисників навіть після мінно-вибухового поранення, якого зазнав під час визволення Херсонщини, продовживши службу в Бериславському районному ТЦК та СП.
Про те, як і чим йому вдалося збити броньованого ворожого «грача» й уразити щонайменше ще дві російські «сушки», військовий розповів АрміяInform.
«Пішов, бо краще зі зброєю захищатися, ніж підкоритися»
До лав Збройних Сил Дмитро долучився від самого початку збройної агресії російської федерації проти України 2014 року. Маючи відповідний військовий фах стрільця-зенітника брав тоді участь у славнозвісній обороні Донецького аеропорту, забезпечуючи прикриття легендарних «кіборгів» від можливих ворожих ударів з повітря.
— У 2014 році я був мобілізований до Збройних Сил, проходив службу в 72 окремій механізованій бригаді на посаді стрільця-зенітника. Пішов свідомо, бо на нас напали, і краще зі зброєю захищатися, ніж підкоритися окупантам, — просто пояснює свій вибір боєць.
Військовий згадує, що, попри попередній досвід строкової служби, 2014 року довелося багато вчитися. Це було необхідно, щоб підвищити кваліфікацію і бути впевненим у своїх знаннях та уміннях. Здобуті у мирний час навички важливі, але їх недостатньо, коли від твоїх дій залежать життя побратимів.
— Бойовий досвід вперше здобув під час захисту Донецького аеропорту. Там ми стояли на прикритті. Потім забезпечували вихід з Дебальцевого. Було важко, однак тогочасні бойові дії тепер сприймаються як навчальний полігон, тоді як після 2022 року почалася повноцінна важка війна, з надзвичайною щільністю та точністю ворожого вогню, — розповідає військовий.
Від оборони Миколаєва до визволення Херсона
Після початку широкомасштабного вторгнення в лютому 2022 року Дмитро долучився до Сил оборони України так само рішуче, як і 2014 року. Тим більше, що тепер він уже мав за плечима бойовий досвід війни на Сході та з власних спостережень знав, наскільки небезпечним є ворог, який вдерся у твій дім.
— У 2022 році я приєднався до 59 окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка, брав участь в обороні Миколаєва та визволенні Херсона. Ми тоді лізли в саме пекло, тому і бойовий позивний закріпився відповідний — DEMON. Тепер я його, звичайно, не використовую, бо він лише для бойових виходів, — згадує військовий.
Однією з кардинальних відмінностей бойових дій після початку широкомасштабного вторгнення стало масове застосування російськими окупантами авіаційної компоненти, відсутньої за часів антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил. Щоправда, їм довелося доволі швидко і болісно поплатитися за зухвалість в українському небі.
Особливо нахабно росіяни поводилися в небі в перші тижні «широкомасшабки» — залітали за лінію бойового зіткнення, щоб скидати бомби на мирні українські міста. Тоді в Дмитра з’явилась змога ефективно застосувати проти ворога здобуті раніше знання й уміння стрільця-зенітника.
По ворожому «Грачу» — з трофейної «Ігли»
По військових літаках російських окупантів Дмитро бив неодноразово, однак найбільше запам’ятався випадок, коли ворожу «сушку» вдалося збити. Це був саме той російський «Грач», який скидав бомби на мирний Миколаїв.
— Увечері 7 березня ми з напарником перебували на підготовлених позиціях під Миколаєвом у районі кооперативу «Інгулець». Саме почало темніти, коли надійшла інформація про наближення двох російських Су-25. Вони мали прикривати російську колону, яка почала рух по об’їзній дорозі, — згадує про день свого подвигу зенітник.
У руках у Дмитра тоді був трофейний переносний зенітно-ракетний комплекс «Ігла», захоплений під час оборони міста. Українські захисники «віджали» його в окупантів, коли зупиняли наступ російської колони в напрямку Миколаєва і передали зенітникам. Подарунок виявився надзвичайно корисним, бо «Ігла» Дмитрового напарника, на жаль, дала збій.
— Хвилин за 10‒15 після повідомлення про ворожі літаки з’явилась пара Су-25. Вони встигли зробити перший залп, але коли пішли на розворот, мені вдалося взяти одного на приціл і вести, щоб точно уразити, — розповідає боєць.
Дуель з броньованим штурмовиком
Бойова напруга в цей момент сягнула піку, адже ворожий льотчик також запеленгував позицію зенітників і почав заходити на неї для завдавання удару. Су-25 уже готувався відкрити вогонь, однак Дмитру вдалося його випередити, завдавши удару першим.
— Коли літак заходить на тебе на розстріл, а ти його збиваєш — погодьтеся, це запам’ятовується на все життя. Він точно мене запеленгував і заходив для удару, але постріл першим зробив я, — задоволено каже військовий.
У підсумку збитий російський Су-25 упав і розбився під Херсоном. Як виявилось, пілотував його зрадник — колишній громадянин України, який після окупації Кримського півострова перейшов на бік ворога.
За перемогу в дуелі з броньованим штурмовиком Дмитра Карєва відзначив державною нагородою — медаллю «За військову службу Україні» — Президент України Володимир Зеленський.
Ще дві «сушки» вразив зі «Стінгера»
Про збитий стрільцем-зенітником російський штурмовий літак відзвітували, що по Су-25 вдалося поцілити з ПЗРК «Стінгер». Утім, цю помилку легко зрозуміти, адже ще щонайменше дві ворожі «сушки» Дмитро зміг уразити саме із цієї американської зброї.
Попри очевидне ураження, обом тим «Грачам» вдалося дотягнути до аеродромів. Принаймні достеменно підтвердити факт їхнього збиття не вдалося. Тож стрілець-зенітник з упевненістю може записати на свій рахунок одну повну і беззаперечну та ще дві часткових перемоги.
— Обидві ці «сушки» вдалося підбити в районі села Тернові Поди у Шевченківській громаді під Миколаєвом. На жаль, не збив, — шкодує зенітник про втрачену можливість завдати ворогові втрат.
Бойова робота воїна виявилась результативною і недаремною. Адже, зокрема, саме завдяки таким зусиллям бійців-зенітників російські окупанти зрозуміли, що літакам наближатися до лінії фронту небезпечно. На тривалий час — аж до початку масового застосування росіянами КАБів — це значно знизило ефективність ворожої авіації.
Продовження служби в ТЦК
Під час визволення Херсона Дмитро зазнав мінно-вибухової травми, тривалий час був на лікуванні та реабілітації — давалась взнаки важка контузія. Зрештою військово-лікарська комісія визнала його обмежено придатним для служби в тилових частинах на небойових посадах.
— Спочатку перевели в інженерну частину, звідти наказом ОК «Південь» — до Херсонського обласного, а згодом до Бериславського районного ТЦК та СП Херсонської області. Тепер продовжую службу тут, — розповідає військовий.
Боєць шкодує, що стан здоров’я не дозволяє йому нищити ворога на фронті, однак вважає, що служба в тилу також важлива і потрібна. Збройні Сили — величезний організм, завданням якого є захист українського народу та держави Україна. В армії є безліч завдань, які хтось має виконувати, й одне з них — забезпечення військового обліку та проведення мобілізації військовозобов’язаних громадян.
— На жаль, в суспільстві поширились упередження щодо роботи ТЦК, негативне ставлення до військових, які тут служать. Це несправедливо, бо ми служимо в тилу не тому, що ховаємось від передової, а через те, що вже побували на фронті і повернулись звідти, втративши побратимів і здоров’я, — каже колишній зенітник.
Дмитро наголошує, що не військовослужбовці з ТЦК винні в тому, що чоловіки мусять іти на фронт, — це вина ворога, який напав на Україну. Тож не військові з ТЦК мусять пояснювати громадянам їхній обов’язок боронити свій народ і свою країну — це має бути свідомий вибір кожного, хто бажає жити у власній вільній державі.
З відром і кулеметом — утрьох проти 25 ворогів: як воював «Хрестик» із ТЦК
— Це неправильно вважати, що той, хто призиває на військову службу, немов би винен у війні. Але щоб змінити таке ставлення, потрібно починати патріотичне виховання ще зі школи, з молоді. Тоді ставлення суспільства до військовослужбовців, які здійснюють мобілізацію, буде адекватним, — пояснює військовий.
Фото з особистого архіву Дмитра Карєва
