Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Розділити сусідню країну чи поставити на чолі її більш лояльного правителя — звична практика для росії.
І не тільки для неї. Показовою в цьому сенсі є історія Речі Посполитої впродовж XVIII століття.
Король у польсько-литовській державі обирався на спеціальному «елекційному сеймі», якому передував період «безкоролів’я», під час якого країну наповнювали інтриги й нерідко збройна боротьба між прихильниками різних кандидатів.
Наприклад, у 1648 році, після того, як помер король Владислав IV Ваза, козацькому гетьманові Богдану Хмельницькому навіть удалося виокремити шматок Речі Посполитої в окрему державу Війська Запорозького і проголосити себе Великим Київським князем.
«Це ж було вже»: як у XVII столітті ділили Україну без України
А у грудні 1732 року вирішити, хто мав стати новим польським королем, зібралися в Берліні представники сусідніх держав, гербами яких були чорні орли. Там між монархією Габсбургів, російською імперією та Пруссією був підписаний таємний договір, що мав на меті не допустити до елекційного сейму Фрідріха Августа Саксонського — сина нинішнього короля Фрідріха Августа II, і Станіслава Лещинського — тестя французького короля Людовіка XV, який уже був королем Речі Посполитої з 1704-го по 1709 рік.
Натомість вони вирішили підтримати або брата португальського короля Мануеля, або місцевого кандидата з династії П’ястів. Берлінська угода містила точні положення про те, як цей план мав бути реалізований, зокрема конкретні деталі щодо військ, що мали бути надані для «спецоперації» в Польщі.
Всі три держави погоджувалися, що в їхніх інтересах, щоб їхній спільний сусід, Річ Посполита, не вживав жодних реформ, які могли б її посилити, і щоб обраний монарх ставився до них лояльно.
«Мирні» угоди країни Z: Прутський мир
Але Август II помер швидше, ніж планували учасники таємних переговорів — 31 січня 1733 року. Вже наступного дня російська імператриця заявила, що Берлінський договір втратив чинність, бо вона його не ратифікувала. А 19 серпня 1733 року росія та Австрія уклали з Саксонією договір Левенвольде (на честь одного з головних дипломатів, які брали участь у переговорах) на підтримку Фрідріха Августа Саксонського.
Зрада росії розлютила Пруссію, яка дозволила французькому кандидату Лещинському безпечний проїзд через свої землі і виступила категорично проти обрання Фрідріха Августа. Натомість і Австрія, і росія публічно заявили, що не визнають Лещинського, якщо він буде обраний.
Елекційний сейм, що обрав Лещинського королем, відбувся в передмісті Варшави під назвою Воля 12 вересня 1733 року. Але провести коронацію завадив прихід російських військ під Варшаву 20 вересня того ж року.
В оточенні російських військ, в іншому передмісті Варшави, були проведені інші вибори, де обрали Фрідріха Августа II Саксонського польським «антикоролем» Августом III.
Це призвело до війни за польську спадщину (1733–1738 рр.) між королем Станіславом Лещинським, який об’єднався з Францією, Пруссією та Іспанією та прихильниками Августа III з його іноземними союзниками Австрією, Саксонією та росією.
«Мирні» угоди країни Z: Лубенський договір
На жаль, російсько-саксонські війська розбили прибічників законного короля Лещинського, а його самого оточили у Гданську 22 лютого 1734 року. У червні місто здалося, але Лещинського там уже не було — він зміг вибратися з оточення і через прусський Кенігсберг евакуюватися до Франції.
Проте війна тривала — і в Польщі, і за її межами. Тільки 1736 року пацифікаційний сейм під тиском росії й Австрії проголосив Августа ІІІ королем Речі Посполитої. Це був перший і єдиний не зірваний шляхтою сейм за його правління.
Формально завершив війну за польську спадщину Віденський договір 1738 року, згідно з яким Станіслав Лещинський відмовився від своїх претензій на польський престол.
Наслідки росокупації: що буде, якщо ворог зайде в наші домівки. Досвід Польщі
Мета росії та Австрії була досягнута: за правління Августа ІІІ Річ Посполита не брала участі у головних військово-політичних конфліктах на континенті, внаслідок чого її позиція в Європі послабшала, а сусідні держави постійно користувалися з цієї слабкості. Август ІІІ за своє 30-річне правління провів у Польщі менш як три роки. Його апатія до польських справ сприяла розростанню політичної анархії, що ослабила Річ Посполиту і прискорила її занепад.
