Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 30 січня 2026…
Львів’янин Юрій Жуковець з 19 років керував агенцією нерухомості.
Але на початку широкомасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ. Тоді ще був студентом, навчався у виші, а магістратуру завершував уже на полігоні.
Нині йому 25 років, він нагороджений орденом «Золота Зірка», отримав звання Героя України за майстерне планування та реалізацію завдань на Курщині.
Історію військового, тепер — командира розвідувальної роти, записала кореспондентка АрміяInform.
За його плечима — Харківський контрнаступ, визволення Лимана тощо. Потрапив до лав 103 бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
— Саме ТрО мені дала можливість долучитися до Сил оборони. Бо мені в лютому 2022 року виповнилося 23 роки, — говорить військовий. — І коли почалося широкомасштабне вторгнення — одразу пішов у військкомат, звідки був успішно посланий. Разів шість. На сьомий вдалося приєднатися до ТрО, які тоді проводили набір. Це і стало для мене можливістю потрапити в ЗСУ.
Успішно працювали на Сумському напрямку, змогли взяти кілька населених пунктів, і це, каже Жуковець, є показником того, наскільки мотивовані люди є в ТрО.
Далі — операція Сил оборони в Курській області, події розгорталися в одному з населених пунктів Курщини. Завдання були, констатує, досить «специфічні».
Юрій так пригадує цей бойовий епізод:
— Ми успішно змогли зайти у цей населений пункт, взяти росіян у полон. Почали зачищати. Коли я висунувся, щоб оглянути сектор, нас чекав ворог і завдав мені поранень з відстані 10 метрів. Нам пощастило, тільки я зазнав поранення. Десять куль влучило в мене: дві в ноги, дві в руку, одна в живіт, дві в автомат, дві в РПС-ку, а одна — в молитовник.
Він продовжує:
— Поки я не зайшов за укриття, не повертався спиною до противника, щоби не отримати кулю в поперек. Далі я зміг відійти до машини, передав командування, виїхав у «зелену зону», там з мене зняли турнікети, надали медичну допомогу та евакуювали. Все було зроблено дуже швидко. Саме тому в мене є всі кінцівки, я зараз сам ходжу.
За його словами, якби він та його побратими не виконали поставленого тоді завдання, ворог міг би зайти в тил до наших підрозділів.
Разом з тим військовий підкреслює, що система національного спротиву продемонструвала не тільки високу військову мотивацію людей, які раніше не мали стосунку до служби в армії, а й значну ефективність підрозділів у роботі на лінії фронту.
— У нас є досить успішний кейс того, як ми практично побудували нашу роту за два з половиною місяці із цивільних людей, які, спілкуючись зі мною, з командирами взводів, вирішили до нас приєднатися. І наразі в мене, напевне, вперше така ситуація склалася, що в моєму підрозділі немає місць наразі, — резюмує Юрій.
Він наголошує: комунікація щодо бойового шляху підрозділу важлива. Наприклад, коли восени почали озвучувати, що 103 бригада брала участь в операції в Курській області, визволяла населені пункти — ситуація з комплектацією військової частини значно і помітно покращилася, і за два з половиною місяці бригада змогла непогано укомплектуватися. І люди все одно продовжують йти, висловлюючи бажання приєднатися саме до цієї бригади.
Фото: Юрій Овсянніков, Укрінформ
