«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
У вирі бойових дій військова техніка стає не просто засобом пересування чи виконання завдань. Вона перетворюється на надійну опору, рятівника, а часом і справжнього побратима. Саме так вважає сержант з позивним «Бонд» для якого щодня за кермом — це відповідальність не лише за справність машини, а й за життя тих, кого він везе.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 241 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
«Без гучних слів — просто робить свою справу, бо знає, що хтось мусить. І хто, як не він?» — так описують «Бонда» у його підрозділі. Він потрапив до 207 батальйону у січні 2023 року, хоча війна для нього, як і для багатьох, почалася 24 лютого 2022-го. Той день «Бонд» зустрів, працюючи водієм у народного депутата. Відзначаючи день народження 23 лютого, він ще був у цивільному житті, але вже наступного дня, коли стало зрозуміло, що почалася повномасштабна війна, вирушив у відрядження в бік Львова, забравши з собою дружину та доньку, відчуваючи біду. Як виявилося згодом, його інтуїція врятувала їх — будинок, куди хотіли їхати його рідні під Києвом, був напівзруйнований. Після виконання доручення він повернувся до Києва, але відмовився від пропозицій поїхати за кордон, зокрема до Монако, вирішивши залишитися і стати на захист України.
У 207 батальйоні «Бонд» потрапив до роти вогневої підтримки. Його основне завдання як водія — виконувати виїзди на передову, завозячи людей на позиції, забираючи їх звідти, підвозячи боєкомплект, продукти та інші необхідні речі на спостережні пункти. Головне — щоб машина доїхала туди й назад цілою, а найважливіше — щоб усі побратими, яких він везе, були живі та неушкоджені.
Керувати транспортом в умовах бойових дій — надзвичайно складно та небезпечно. «Найскладніше під час виконання завдання — це просто доїхати», — зізнається «Бонд». Часто доводиться їхати «по сіряку» (у сутінках), коли видимість обмежена, і ти максимально сконцентрований на дорозі, не завжди бачачи, що відбувається з боків. Він добре пам’ятає свій перший зустріч з FPV-дроном, який летів просто в його бік, але завдяки системі РЕБ вдалося уникнути влучання. «Найбільше переживаєш за те, щоб доїхати, довезти хлопців, побратимів — і вивезти їх назад цілими», — повторює він, підкреслюючи ціну людського життя.
Підтримка транспорту в справному стані — це також щоденний виклик. «Та, доводиться під нею, і над нею, і з боку неї доводиться ремонтувати», — розповідає «Бонд» про необхідність робити «швидкі ремонти» «на коліні», адже гнати машину на СТО часто немає можливості. Для пошуку запчастин та фінансів доводиться використовувати власну зарплату, допомогу волонтерів та добрих людей, яким «Бонд» надзвичайно вдячний за підтримку їхніх «танчиків на колесах». За машиною треба дивитися постійно, незважаючи на втому, адже вона — це життя людей. «Життя людське на першому місці», — наголошує він, згадуючи випадки, коли навіть на пробитому колесі намагалися виїхати з-під обстрілу, щоб зберегти життя. Завдяки Богу, за його досвідом, жодного разу не було випадку, щоб щось з машиною призвело до загибелі побратимів.
Попри ризики, втому та те, що «здорових людей на війні не буває», «Бонд» продовжує сідати за кермо. Його мотивація проста і сильна: «Це наша земля, наші близькі, наші рідні». Думки про дружину, донечку, про всіх своїх дають йому сили. Він розуміє, що кожен кілометр відбитої землі — це шанс на безпеку для них у тилу, хоча й визнає, що ракети дістають усюди. «Як би не було тяжко — навіть метал не витримує, а люди тим більше — але ми стоїмо», — каже «Бонд». Він вірить, що кожен тримає свою лінію, і його лінія — це кермо машини, яка рятує життя. «Намагаємося не опускати рук. Бо якщо руки опустиш — усе», — ці слова стали життєвим кредо водія, який щодня сідає за кермо заради Перемоги та безпеки своїх близьких.
Як повідомляла АрміяInform, сонячний дворик лікарні, що потопає у зелені, здається іншою реальністю після 68 днів на передовій. Піхотинець 21 окремої механізованої бригади з позивним «Порох» вирвався з «вогняного мішка», де кожен день був боротьбою за виживання. Але навіть тут, у безпеці, «вибухи ще лунають у голові».
