Про одну з моделей повітряних суден, що були перетворені на брухт на ворожих летовищах у перший день нинішнього літа, — літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50,…
Сонячний дворик лікарні, що потопає у зелені, здається іншою реальністю після 68 днів на передовій. Піхотинець 21 окремої механізованої бригади з позивним «Порох» вирвався з «вогняного мішка», де кожен день був боротьбою за виживання. Але навіть тут, у безпеці, «вибухи ще лунають у голові».
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
«Я ще в себе не можу прийти. Я ще, чесно кажучи, не впевнений, що я на своїй землі», — ділиться «Порох» першими відчуттями після повернення. Він провів на позиціях довгий час — 68 днів і ночей пліч-о-пліч зі своїм побратимом «Ханом», історію якого ми розповідали раніше. Обидва були поранені, але їхня спільна воля до життя виявилася сильнішою за обстріли та біль.
«Порох» розповідає про складний шлях назад, який тривав тижнями. «Ні техніка, нічого не могли заїхати, навіть люди пішки не могли», — згадує він про ізоляцію їхньої позиції. Їм з «Ханом» довелося своїм ходом долати десятки кілометрів під безперервним вогнем противника. Були моменти, коли здавалося, що порятунок близько, але доводилося знову чекати, тиждень-півтора сидіти на укріпленнях, потрапляючи під нові обстріли.
Ключовим фактором їхнього виживання «Порох» називає беззастережну довіру. «Коли ти з побратимом встаєш пліч-о-пліч — все, ти вже в ту ж секунду маєш йому довіряти, а він тобі. Якщо довіри не буде між вами, ніхто — ні він, ні ти не виживеш», — наголошує боєць, підкреслюючи, що саме ця довіра допомогла їм з «Ханом» вийти.
Він згадує, як вуличне виховання допомогло йому швидко опанувати армійські навички, як-от копання окопів, що було непідсильним для деяких старших побратимів без досвіду. «Мені цей вуличний спосіб життя дуже допомагав», — каже «Порох».
Зараз Порох у лікарні. Поруч — ті, хто допомагає повертатися до життя, побратими, сім’я. Телефон не змовкає — рідні плачуть від щастя, що він живий.
«Раніше я просто жив. Сьогодні — хочу жити гідно. Хочу сім’ю. Хочу віддати більше, ніж забрала війна», — говорить він.
Як повідомляла АрміяInform, «Ми їхали в бій на танку Т-64 назустріч російським колонам. Минали багато сіл та містечок. І в кожному з них місцеві жителі виходили на узбіччя доріг і проводжали нас у бій молитвами…» — так командир танкового взводу Василь з 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого згадує перші дні повномасштабного вторгнення та переддень запеклих боїв за Макарів у 2022 році.
