Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 20 грудня 2024 року Президент України присвоїв 65 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України почесне…
В інформаційному просторі вже майже не згадуються війська північної кореї, що прибули до рф, аби протистояти нашим воїнам на Курщині.
Тож які цілі переслідувала північнокорейська влада, вв’язуючись у таку авантюру? Які цілі ставила перед собою влада російська? І чи можна говорити, що хтось з них досягнув певних результатів на даному етапі?
На ці питання відповів військовий експерт Петро Черник:
Класична радянська тактика — це «м’ясні» штурми
«Маємо черговий дуже специфічний зріз — як великої геополітики, так і безпосередньо поля бою. Минулого року була величезна новина, що, мовляв, північна корея відправляє свій великий контингент (для допомоги рф — ред.). І направду відправили — в межах до 12 000 осіб. Нагадаю, це повнокровна дивізія.
Але з точки зору пропаганди, як російська федерація подала це явище, воно ефекту не досягнуло. Було все так подано, що, мовляв, це настільки потужні сили, що щонайменше допоможуть росіянам повністю обнулити курський плацдарм, який тримають Збройні Сили України.
Дійсно, курський плацдарм суттєво скоротився, але все ж таки він є, він утримується, і росіяни досі не накопичили стільки сил і засобів для того, щоб по-справжньому нас звідти вибити.
І розхвалені північнокорейські війська не змогли з цим завданням упоратися, а також є підтверджені факти їхнього полонення. А в частині якості цих військ, то є дуже величезні сумніви. Вони ні до чого іншого не додумалися: класична радянська тактика у виконанні росіян і вже північних корейців — це «м’ясні» штурми. До речі, північнокорейці зазнали чималих втрат.
Тут дуже важко перевірити цифри, бо достовірні дані направду будуть тільки після війни, але, на мій погляд, це тисячі й тисячі особового складу, як безповоротньо убиті, так і поранені.
Кім чен ин прекрасно усвідомлює, що свої війська треба обкатувати, тому що потенційна війна на Північному півострові, дійсно, заморожена з 1953 року, але з огляду на те, що світ таки рухається до каскаду великих, малих і середніх воїнах — ми усвідомлюємо, що кім чен ин є такою собі своєрідною маріонеткою Китаю, і китайці можуть відважитися на дуже специфічні кроки у частині великої геополітики, бо є в них своя проблема — Тайвань.
Після Корейської війни багато північнокорейців працювало на найважчих, найбрудніших промисловостях радянського союзу
Тож обкатувати свої війська вони (північна корея — ред.) будуть. Причому можуть їх не просто обкатувати у прямому сенсі, а перевдягнути, скажімо, у визначену військову форму і залучити навіть на активні плацдарми на нашій території.
Але мій погляд ще полягає в тому, що північнокорейські трудові ресурси можуть бути використані у росії. Не таємниця, що у росіян все більше і більше проблем із робочими руками.
До речі, радянський союз це також практикував, коли одразу після Корейської війни дуже багато північнокорейців працювало на найважчих, найбрудніших промисловостях радянського союзу.
З огляду на те, що північна корея — це мега-мега бідна країна, то буквально кілька сотень доларів зарплати — яку їм ще направду в руки не будуть давати, а будуть перераховувати на рахунки Центрального банку північної кореї — для кім чен ина це цілком прийнятна і робоча модель.
Тому що їхнє військо також потребує технологічних гаджетів — наприклад, побудували чудову ракету КN-23, яка у базі є нічим іншим, як «іскандер», і навіть її перевершили. Але мікроелектроніку десь треба добувати.
Допоки росія продає ресурси і має нафтодолари, то такі невеликі суми за умовно одну робочу одиницю росіяни точно будуть залучати. Хоча в стратегічному сенсі цей проєкт не дав якоїсь колосально великої доданої вартості, котра б по-справжньому змогла здійснити революцію на полі бою.
А про революції цими робочими руками у російській економіці взагалі не доводиться говорити”.
