У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
У цивільному житті вона лікувала руками — знімала біль масажем, заспокоювала шкіру, повертала людям відчуття комфорту. А на війні стала тією, хто повертає життя. Посестра з позивним «Скітлз», старша медична сестра евакуаційного відділення 33 окремої механізованої бригади, сьогодні тримає іншу лінію — ту, за якою вже не косметичні недоліки, а війна і виживання.
Історію захисниці оприлюднили на сторінці бригади.
П’ятнадцять років вона працювала фельдшеркою в сільській місцевості, десять — керувала власним кабінетом масажу й косметології. А у вересні 2023 року добровільно вступила до лав Збройних Сил України.
«Від самого початку повномасштабного вторгнення я хотіла долучитися до Сил Оборони. Але мої діти ще вчилися в школі, і я не могла їх покинути. Коли вони вступили до вишів — пішла служити. Бо моя хата не скраю — я просто не хочу, щоб вона була наступною».
Службу в медичній частині вона сприйняла, як щось звичне — ін’єкції, крапельниці, догляд за пацієнтами. Але евакуаційне відділення змінило уявлення про медицину: поранені, кров, біль — усе це вже не теоретичні випадки, а щоденна реальність.
«Це наша професія, і мені не складно. Але найбільше вражають не травми, а характер. Один хоче назад у бій, інший — просто трохи перепочити. Усі різні, та всі з однією метою: вигнати окупанта».
На стабілізаційному пункті рятують не тільки військових. Серед її найважчих спогадів — обстріл Курахового. Жінка, що потрапила під удар КАБу, втратила половину обличчя. Але навіть тоді «Скітлз» знаходить потрібні слова — і для пацієнта, і для себе.
«Підбадьорюю, жартую. Гарний настрій — це теж лікування. І це працює. Бійці починають посміхатись, піднімається дух».
Вона з повагою говорить про молодих дівчат, які прийшли в медслужбу одразу після навчання: без страху, без сумнівів. Працюють так, ніби роблять це все життя.
«Медик, який хоче допомогти країні, має йти в армію. Це не лише про відвагу — це про сенс. І користь, і для країни, і для самого себе».
Сьогодні вона — одна з тих, хто стоїть між життям і смертю. Але навіть у цих умовах, у зоні евакуації, не втрачає людяності. І коли настане мир, вона або повернеться до кабінету, або залишиться там, де її руки потрібні найбільше.
Як повідомляла АрміяInform, 10 жовтня 2024 року 19-річний прикордонник Владислав Степанчук вивів з ворожого оточення 21 побратима, зокрема двох тяжко поранених.
